ТВІР У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ

НА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНУ ТЕМУ

ТРАДИЦІЇ В МОЄМУ ЖИТТІ

План

І. Традиції і сучасність.

ІІ. Моє ставлення до традицій.

1. Перше знайомство з традиціями.

2. Традиції збагачують нас.

3. Вплив традицій на моє життя.

ІІІ. Значення народних традицій.

У кожного народу є свої традиції. Їх історія сягає в глибину віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту.

В останні роки ми часто звертаємося до традицій, бо усвідомлюємо

себе частиною великого народу з багатющими надбаннями культури. Той,

хто не знає своєї культури і цурається своєї мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів.

Усвідомлення своєї причетності до великого народу — є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості в світі.

Моє перше ознайомлення з народними традиціями відбулося давно,

коли я був ще дуже малим.

Було мені років п’ять-шість, коли я сам свідомо поніс вечерю до свого

хрещеного. Тепер я знаю, що було це на Свят-вечір перед Різдвом. Надворі вже стемніло, але ніхто не боявся темряви, дітей було дуже багато,

хто ніс вечерю до родичів, а хто — колядував. Тоді я вперше почув колядки. Прийшовши додому, намагався згадати почуте на вулиці, але не

зміг. Моя прабабуся розтлумачила мені і значення слів із почутої колядки, і самого обряду.

Але найповніші враження про народні обряди я привіз зі Львова. Разом з іншими учнями нашої школи два роки тому я побував на екскурсії

у цьому старовинному місті. Наша подорож була не тільки цікавою,

а й пізнавальною, бо ми не просто спостерігали народні різдвяні обряди,

а й брали в них участь. Повернувшись додому, я навчив своїх друзів

різдвяних пісень, почутих там, а наступного року ми й самі ходили колядувати, щедрувати й посівати. Так що всі Святки пройшли незабутньо.

Відтоді я цікавлюся традиціями інших народів. Я із задоволенням читаю

книжки, які містять свідчення про історію і культуру того чи іншого народу, я порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та

інших слов’янських народів.

Як приємно іноді буває дізнатися, що українські традиції багатші,

мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює душу

за увесь народ і за себе особисто. Навіть дивно буває: хтось милується

українською народною піснею, а ти так пишаєшся, наче тебе особисто

похвалили.

Скільки обрядів довелося мені побачити: і весілля, і свято Купала, і свято першого снопа… А скільки ще доведеться побачити! Адже світ такий

великий, життя таке дивовижне, а традиції допомагають збагатити його.

«РІДНА МАТИ МОЯ…»

План

І. Мати — найсвятіша серед людей.

ІІ. Приклад для наслідування:

1. Стосунки в нашій родині.

2. Затишна оселя.

3. Сюрприз для мами.

ІІІ. Це мені під силу.

У кожної людини є власні моральні цінності, найсвятіші речі і поняття. І одна з таких цінностей — любов до матері. Не даремно ж про матір

пишуть поети і письменники, матір зображують живописці і оспівують

музиканти. Перед матір’ю ми у невідплатному боргу за безсонні ночі, проведені біля колиски, за турботу і ласку, за велику материнську любов і за

саме життя, подароване нею. Тому любов до матері — найсвятіше людське почуття.

Безумовно, є на світі моральні виродки: матері, які відмовилися від

своїх дітей, і діти, які зреклися своїх матерів. Але, на щастя, таких небагато. Більшість людей шанує материнство.

Для мене прикладом на все життя залишаться стосунки між членами

нашої сім’ї. Моя мама ніколи не вчила мене поважати людей старшого

покоління. Вона просто добре ставилась до бабусі, піклувалась про неї,

приділяла їй увагу. А коли бабуся хворіла, мама забороняла мені і моєму

молодшому братові галасувати. Мама в усьому для нас приклад. Вона не

говорить високих слів, а просто виховує нас своїм прикладом.

У нашій сім’ї дуже затишна атмосфера. І створила її мама. Вона ніколи не підвищує голосу, завжди доброзичлива і врівноважена. Навіть, коли

у наших батьків непорозуміння, це не впливає на інших членів родини.

Ніхто не кричить і не стукає кулаками об стіл, як часто буває у наших

сусідів, просто батьки йдуть на прогулянку вдвох, а коли приходять, то

можна бути впевненим, між ними — мир і злагода. І знову, це завдяки мамі,

яка дуже вболіває за сім’ю.

Не даремно говорять, що матері невсипущі. Коли я лягаю спати —

мама ще не спить, а коли я прокидаюсь — вона вже не спить. Мама страшенно завантажена і на роботі, і вдома.

Ми з братом намагаємось якомога більше їй допомагати. Коли батько

столярить чи слюсарить, ми з братом намагаємось і допомогти йому і самим навчитися. А ось допомогати мамі на кухні чомусь соромимося. А це

так несправедливо, адже моя мама заслуговує найкращого. Щодня я потайки від мами і від друзів вивчаю кулінарні рецепти. Хочу зробити їй подарунок до Восьмого березня — приготувати якусь смачну страву. І в той

же час я не хочу, щоб друзі кепкували, що я малий. Проте, якщо жінки опанували чоловічі професії, то чому б представникам сильної статі не спробувати куховарити? Я думаю, мама зрадіє, що в неї такий здібний син.

Безумовно, мій найперший обов’язок — хороше навчання. Я намагаюся зробити так, щоб мама за мене не червоніла, щоб її лагідні очі не засмучувалися. Я впевнений, що це мені під силу.

ЯК Я РОЗУМІЮ ДРУЖБУ

План

І. Роль дружби в житті людини.

ІІ. «Без вірного друга — велика туга» (Нар. тв.).

1. Чи можливо прожити без дружби?

а) Як подолати самотність.

б) Моє ставлення до однокласників.

2. «Приятелів тьма, а вірного друга нема» (Нар. тв.).

3. Найголовніші ознаки дружби.

ІІІ. «Дружба — найцінніший скарб» (Нар. тв.).

Можна погодитись, а можна й не погодитись зі словами Шота Руставелі, що людина, яка не шукає друзів, є ворогом сама собі.

Подивимося на своїх однокласників: у одних справжня, як мені здається, дружба, в інших — тільки приятелювання. Тому, в кого є друг, я по-доброму заздрю, а того, хто завойовує дружбу, плазуючи перед однолітками, жалію. Так сталося, що у мене немає друзів.

Безумовно, я не відчуваю себе самотньою, бо спілкуюся з усіма однокласниками, хоч наш 9А і розбився на групи. Я намагаюся бути з усіма

доброзичливою, допомагаю всім, хто до мене звертається (я не відмінниця,

але твердо знаю шкільні дисципліни), проте списувати не даю нікому, просто пояснюю. Усі знають мої принципи щодо списування, і ніхто не ображається. Представники всіх трьох угрупувань, на які розбився наш клас,

намагаються залучити мене до своїх кіл, але я відмовляюся від їхніх запрошень, бо вважаю, що клас повинен бути єдиним колективом. Я впевнена, що у мене будуть справжні друзі, на все життя. А поки що народна мудрість «приятелів тьма, а вірного друга нема» — це про мене.

Два роки тому я втратила свою найкращу подругу. Ця дівчина і досі

навчається в нашому класі і навіть є лідером одного з трьох угрупувань,

проте я викреслила її зі свого життя. Справа в тому, що я погано вчилася,

часто хворіла, не встигала засвоювати новий матеріал, словом, тяглася

ледве-ледве, позаду всіх у класі. Моя подруга, навпаки, завжди вчилася

на «відмінно». Їй легко давалося навчання, і вона давала мені списувати.

Але при цьому ображала мене. При всіх дітях принижувала мене, називала дебілкою і дурепою. Одного разу я не витримала цих знущань і посварилася з подругою. Я наздогнала клас, почала відвідувати басейн. Покращилось і моє здоров’я, і успішність. Відтоді я почуваю себе впевнено. Але

на все життя я зрозуміла, що там, де є справжня дружба, там немає місця

образам і приниженню. Дружба — це взаєморозуміння і взаємоповага.

Справжні друзі бояться образити одне одного.

Я впевнена, що в мене буде друг, якому я зможу довіряти, як собі, про

якого я скажу: «Друг — це другий я».

МОЇ ІДЕАЛИ

План

І. Взаємозв’язок людських ідеалів та історії людства.

ІІ. Як я розумію ідеали людини.

1. Моє розуміння ідеального суспільства.

2. Співвідношення ідеалів і моральних якостей людини.

3. Вплив зовнішності на поняття ідеалу людини.

4. Які риси характеру людини я вважаю ідеальними.

5. Які риси характеру я прагну виховати в собі.

ІІІ. Гуманістичні ідеали — майбутнє людства.

Мені здається, що людство прагне винайти ідеал, протягом усієї своєї

історії. Звертаючись до літератури і мистецтва, ми можемо спотерігати,

як поняття ідеалу змінювалось у різні епохи. А найголовніше, що люди

прагли свій ідеал створити, уявити, побачити. Це відбувалося в літературі, скульптурі, живописі. Так виникли ідеальні образи. Але вони ідеальні для митців, які їх створили, і не завжди збігаються з нашими уявленнями. Люди мріяли і про ідеальне суспільство. Але ідеальної епохи

або ідеального суспільного ладу винайти так і не вдалося. Ну що ж, можливо, це ще попереду. Але, я впевнена, що ідеал, отой взірець досконалості, кінцева найвища мета-промінь, є у кожної людини.

Мої прагнення цілком реальні. Я не чекаю ідеального суспільного ладу,

бо розумію, що суспільство — це люди, а ідеальних людей не існує. Тому

я прагну досягти нормальних людських стосунків у своєму найближчому

оточенні. І якщо кожна людина прагнутиме того ж самого, то, можливо,

наше життя буде кращим.

Отже, щодо моїх ідеалів…

Мої ідеали — це моральні якості, мої і моїх друзів, моїх батьків і моїх

дідів, словом, близьких мені людей. І ці ідеали не однобокі, вони мають

взаємозв’язки з різними галузями життя. І навіть те, яким я уявляю своє

майбутнє — це мій уявний ідеал.

Коли я була ще зовсім дитиною, то вважала ідеалом зовнішні риси

людини. Тепер, коли мені п’ятнадцять, я розумію, що зовнішність — не

головне в людині. Безумовно, людина повинна слідкувати за собою, бути

чистою та охайною, а ось поняття краси для мене стало ніби іншим. Члени моєї родини і мої друзі не всі красиві, але для мене вони найкращі, бо

їх красу я оцінюю за внутрішніми рисами, як і вони мою.

Отже, риси характеру, які я вважаю ідеальними. Найперше, це доброта. Я думаю, що це саме та риса, яка робить людину людиною, адже

доброта включає в себе і чуйне ставлення до інших людей і увагу до людей старшого покоління, і любов до природи, і уміння співчувати іншій

людині, і турботу про братів наших менших, і багатобагато інших якостей, які я б хотіла виховати у собі. Іноді важко бувати добрим: хтось дратує, хтось заважає, хтось галасує, а хтось просто не подобається. Тоді я намагаюсь подолати в собі емоції, розуміючи, що якась риса мого характеру

теж може не подобатись іншим. Хочу навчитися сприймати людей такими, які вони є, хоча схиляюсь до гуманістичних рис у людині.

Сподіваюсь, що в своєму розумінні ідеалів, я не самотня. І чим більше

буде прихильників гуманістичних тенденцій, тим добрішим буде навколишній світ. Можливо, саме тоді і прийде найдосконаліша епоха в історії людства.

БУТИ ЛЮДИНОЮ

План

І. Як я розумію вислів «бути людиною».

ІІ. Моральні якості моїх сучасників.

1. Люди, з яких я беру приклад.

2. Риси, які я наслідую.

3. Риси, несумісні з поняттям «людина з великої літери».

ІІІ. Слова, що мене надихають.

Коли я замислююсь над сенсом життя, то завжди радію тому, що я існую, що поруч є найдорожчі мені люди, що мені дано милуватися красою

навколишнього світу і відкривати цей світ для себе.

Водночас приходить відчуття великої відповідальності за цей світ

і гордості від усвідомлення того, що ти людина.

Але в саме поняття «бути людиною» кожний вкладає своє значення. І,

більшою мірою, саме це значення впливає на дії і вчинки, а іноді, і на хід

самого життя.

У моєму розумінні, бути людиною — це значить виховати в собі високі моральні якості.

Простеживши історичний шлях людства, розумієш, що в основі кожного суспільства завжди лежала певна мораль, якою керувались люди.

Десять заповідей Христових — це теж мораль, мораль гуманна. Але на

світі було стільки антигуманних устроїв, що це наводить жах.

Але я переконуюсь в тому, що у кожної людини є своя мораль. І саме від неї залежить, якою буде людина.

Мені в світі поталанило на гарних людей. І мої вихователі в дитячому садку, і мої учителі, і, перш за все, мої батьки — це люди, з яких

я беру приклад. Усі вони вплинули на мою вихованість і ерудицію, власне кажучи, вони вплинули на мій характер, навчили чуйному ставленню до інших людей. Але замало бути чемним і доброзичливим для того,

щоб усі навколо вважали тебе людиною з великої літери. Безумовно, не

всім дано стати видатними і всесвітньовідомими людьми. Але кожний

може стати людиною, яку поважають.

Я гадаю, що справжня людина — це хороший друг, здатний прийти

на допомогу, визволити з біди і не заздрити щастю інших людей. Це хороший син чи донька, здатні забезпечити своїм батькам спокійну старість.

Хороша людина створить хорошу сім’ю і буде прикладом для своїх

дітей.

І, безумовно, такі шкідливі звички, як алкоголь і наркоманія, ніколи

не уживаються з поняттям хорошої людини. А я вважаю, що бути людиною — це значить бути хорошою людиною. Не можна брати приклад

із тих, хто добре ставиться тільки до своєї сім’ї, тільки до своїх друзів,

але зневажає інших людей. Людина за будь-яких обставин має залишатися людиною: і у ставленні до інших людей (сусідів, співробітників,

просто перехожих), і у ставленні до природи, і у ставленні до свого міста,

своєї держави, свого народу.

Я шаную людей щирих, у яких і помисли, і вчинки викликають повагу. Але в житті буває навпаки: на роботі — передовий виробничник,

а вдома — деспот, який тероризує всю сім’ю; у школі — сумлінний учень,

а вдома — ледар, який ложки за собою не помиє.

А ще однією рисою, яку я не вибачаю людям, є зрада. Ця риса і у великому, і у малому мені огидна. Зрада несумісна з поняттям «бути людиною».

Я повсякчас намагаюсь стежити за тим, щоб не довелося соромитись своїх помислів і своїх вчинків. Мене надихає вислів А. П. Чехова: «У людині все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і помисли…»

ЯК Я РОЗУМІЮ МОРАЛЬ

План

1. Розуміння терміна «мораль» у різні часи існування людського суспільства.

2. Моє розуміння моралі.

3. Взаємозв’язок моралі кожної окремої людини і моралі суспільства.

Кожне суспільство виховує своїх громадян на певних моральних нормах. Наші батьки намагалися відповідати моральним принципам будівника комунізму. Держава Україна відстоює демократичні принципи розвитку суспільства. Енциклопедичний словник пояснює термін «мораль»

як систему поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей. Мораль давнього Риму виправдовувала гладіаторські бої, а мораль

давньої Спарти була направлена на виховання воїнів. Найжорстокіші

режими знаходили виправдання своїм діям у суспільній моралі. Нині

люди всіх країн прагнуть створити гуманістичне суспільство і спираються на принципи моралі Божої. Десять заповідей Христових — це теж моральні принципи людства.

Я вважаю, що кожна людина, крім великих загальнолюдських моральних принципів, має свої власні. Вони полягають у ставленні до найближчих людей, до навколишнього світу, до навчання. Дріб’язкові, на перший

погляд, вчинки закладають основи характеру людини. У наш час люди

значно простіше дивляться на навчання. Не встиг зробити домашнє завдання — списав, забув удома бутерброд — відщипнув у друга, одержав

погану оцінку — сказав, що забув щоденник.

Перевірено не одним поколінням: той, хто зробив аморальний вчинок хоча б один раз — не зможе втриматись і надалі. Ось так і народжується мораль пристосуванця, брехуна, а іноді, і негідника.

Тому я вважаю, що про високі принципи не треба кричати, їх треба

доводити на ділі. Тільки тоді моральні принципи кожного з нас стануть

моральними принципами суспільства, коли ми керуватимемося позитивними намірами.

ТВІР У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ

НА СУСПІЛЬНУ ТЕМУ

МОЄ СТАВЛЕННЯ ДО РІЗНИХ МОЛОДІЖНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

План

І. Мої міркування перед вибором.

ІІ. Мої життєві орієнтири.

1. Моє ставлення до життєвого досвіду батьків.

2. Вплив дитячих масових організацій на подальший життєвий

вибір.

3. Не бути знаряддям чужої волі.

4. Моє ставлення до молодіжного руху.

ІІІ. Не стояти осторонь від життя.

Говорячи про молодіжний рух в Україні, я повсякчас ніби ставлю себе

перед вибором, до якої організації приєднатися. І в той же час розмірковую, чи потрібно це мені.

У роки юності моїх батьків існувала лише одна молодіжна організація — комсомол. Мої батьки були комсомольськими активістами, проте

це аж ніяк не допомогло їм у подальшому житті. Змінився суспільний

устрій — змінилось і ставлення до комсомолу. Мої батьки дуже тепло згадують свої комсомольські роки, адже це були роки їхньої юності. Комсомол виховував у них активну життєву позицію, проте це ніяк не відбилося на матеріальному забезпеченні нашої сім’ї. Усе життя мої батьки важкопрацюють, хоча і не завжди отримують за це заробітну плату. Вони звичайні виробничники, чесні і порядні люди, але зараз цього замало. Їх, звичайно, поважають на роботі, але повагою ситий не будеш. Мені хочеться

жити краще, ніж вони. Я хочу добре вдягатися, мати хорошу машину, бо

впевнений, що автомобіль — це не розкіш, а засіб пересування. Але як досягти усього цього? Чи потрібні для цього молодіжні організації, якщо

вони аж ніяк не орієнтують у житті?

Кілька років тому я перебував у дитячій організації скаутів, але мені

там не сподобалося. Крім звичайних життєвих навичок, які одержує скаут, статут організації вимагає повного підкорення волі дорослих начальників, навіть тоді, коли начальник у чомусь помиляється. Мене не лякає

сувора дисципліна, бо я мрію стати військовим, але не хочу бути сліпим

знаряддям чиєїсь волі.

Зараз існує багато молодіжних організацій, посилилась участь молоді

у всіляких партіях, проте я не впевнений, що це потрібно самій молоді.

Іноді лідери цих самих партій, спираючись на молодь, досягають численних голосів на виборах, але потім нічого не роблять ні для своїх виборців,

ні для кого іншого.

Мене більше приваблює молодіжний рух в цілому, як от: «Молодь

проти СНІДу», «Молодь проти ядерного озброєння», екологічний рух.

Проте я не впевнений, що для цього необхідно кудись вступати. Мені

здається, що для цього достатньо бути порядною людиною, бути громадянином. І якщо кожний із моїх ровесників відчує свою відповідальність за долю держави, за долю майбутніх поколінь, за долю людства, тоді і не буде у нас ні війн, ні чорнобилів. І це не високі фрази. Це усвідомлення  своєї причетності до світу, а значить, до життя.

ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ І МИ

План

І. Ставлення до природи є усвідомленням рідної землі.

ІІ. Наш спільний дім — Земля.

49 8–9 КЛАСИ

1. З пошаною до природи.

2. Земля не вибачає байдужості.

3. Наслідки безгосподарського ставлення до природи.

ІІІ. Зберегти землю для нащадків — обов’язок кожної людини.

Усвідомлення батьківщини до кожного з людей приходить по-своєму. Але приходить час — і кожний розуміє нерозривну єдність із рідною

землею. Адже на цій землі зросли наші діди і батьки, на ній вчилися

ходити ми і зроблять перші кроки наші нащадки. Споконвіку боронили цю землю наші предки, берегли її як найцінніший скарб. Вона завжди була їхнім багатством, яким пишались і захищали. А беручи від природи її дари, люди розуміли, що цих щедрот буде значно більше, якщо вони берегтимуть природу.

У наш час перед людьми гостро постала екологічна проблема. Це

пов’язано з тим, що люди вирішили стати господарями природи, почали її підкоряти собі. Внаслідок роботи виробництв забруднилися

ріки. Збільшення орних земель призвело до знищення лісів. Смердюче Каховське водоймище було колись мальовничою українською

землею. Пішли під воду біленькі хатки, вишневі садочки і кучеряві    верби над ставками. А колись красиве і багате Аральське море висохло, бо з нього викачали воду на зрошення засушливих районів. Нащадкам у спадок залишилися тільки прекрасні Шевченкові малюнки Аралу.

Люди необдумано експлуатують природу, а іноді просто не замислюються над наслідками своїх вчинків. Безвідповідальність призвела до Чорнобильської катастрофи, від якої постраждали величезні

регіони України, Білорусі, Росії. Внаслідок аварії загинуло сотні людей. А скільки інвалідів, села і міста заражені радіонуклідами. Радіаційний фон і досі, через вісімнадцять років після аварії перевищує

допустимі норми.

Скалічена земля, скалічені люди… Мені здається, що атомні електростанції взагалі треба заборонити, адже доки вони існують, країна — в небезпеці.

Осушення боліт на Поліссі залишило людей без питної води.

А у нас в Харкові внаслідок зміни річища ріки з’явилися підтоплені житлові масиви. Річка зникла, залишивши по собі тільки назву. Є у нас Нетеченська набережна вздовж неіснуючої ріки. І таких фактів можна навести безліч. І найшкідливіше, на мою думку, те, що поруч із

Горе-господарями стояли байдужі люди, які просто спостерігали за знищенням природи. Прикро, але таких серед нас чимало.

Невже потрібно знищити, щоб потім відроджувати? Невже люди

вчаться тільки на помилках? Потрібно нарешті зрозуміти, що людина —

це частинка великої матері-природи, яку не слід підкорювати, а треба

жити з нею в гармонії. Любити і берегти рідну землю, дбати про її благополуччя — ось у чому полягає патріотизм.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ МОЄЇ ВІТЧИЗНИ

План

І. Осмислення поняття «незалежність».

ІІ. Шляхами незалежності.

1. Я пишаюсь незалежною Батьківщиною.

2. Внесок наших попередників у незалежність України.

3. Ставлення до незалежності моєї сім’ї.

4. Труднощі на шляху незалежності.

ІІІ. Мій внесок у незалежність України.

Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть не розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислення приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплення історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене

нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше.

У п’ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького «Історія України», з якої я дізнався про розвиток української державності. Саме

ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою Батьківщину.

Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але

я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі.

Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських

Лицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких «чаєчках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю від

ворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок у незалежність.

А учасники Коліївщини! Я захоплююсь ними, хоча і розумію, що багато в чому повстанці помилялися. Можливо, я був би таким же непримиренним на їхньому місці, проте вважаю, що жорстокості було забагато,

особливо стосовно старих та дітей. Хоча через два з половиною століття

мені значно легше розмірковувати на цю тему, ніж їм тоді.

Я уявляю, як наш стражденний народ зрадів надбанням революції

1917 року — і яке було розчарування! Але патріотизм у кожного украї