ТВІР-ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ

МОЯ БАБУСЯ

Я люблю свою бабусю, і всі вихідні дні проводжу у неї.

Бабуся невеличка на зріст, худенька, з блакитними жилками на шиї

й руках. Риси обличчя виразні, чітко окреслені, правильні. Вони вказують на те, що раніше вона була красунею. Особливо мені подобаються її

очі. В її погляді ніколи не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Її

голубі очі освітлені зсередини м’яким живим сяйвом, вони випромінюють тепло і щирість навіть тоді, коли бабуся гнівається.

Коли б я не приїхала, на бабусі була біленька хусточка, яка різко

відтіняла чорні брови і засмагле обличчя. Іноді хусточка зсувалася набік,

і з-під неї вибивалося пасмо сивого волосся.

Бабуся знає багато казок, і мені подобається слухати її тиху неквапну

оповідь. Ось така вона, моя люба бабуся.

МІЙ ТОВАРИШ

Кажуть, що обличчя — дзеркало душі людини. І це справді так. Я переконуюсь у цьому, коли дивлюся на свого товариша. Його привітне

відкрите обличчя завжди випромінює якусь доброзичливість. На вигляд

він звичайний хлопець. Обличчя довгасте, худорляве, засмагле на сонці.

Високий лоб, зверху до якого легенько прилягає зачесане набік коротко

підстрижене густе чорне волосся. Ніс прямий. Широкі чорні брови розлітаються на переніссі, мов у польоті пташині крила. З-під них дивляться великі круглі сині, як літнє небо, очі. Погляд їх розумний, добродушний, прямий і відвертий, як у кожної чесної людини. Та досить якоїсь

навіть найменшої несправедливості, як погляд різко міняється. Очі стають гнівними і пронизливими.

Товариш мій середнього зросту, широкий у плечах, дужий, спритний,

витривалий, бо постійно займається спортом.

ОПИС ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ ЗА КАРТИНОЮ

Ф. ПАНКА «ЮВІЛЕЙНЕ ПАННО Т. ШЕВЧЕНКА»

У нашій школі є Шевченківська світлиця. Там зібрано величезний матеріал про Тараса Шевченка, зберігаються твори поета, його картини. Центральне місце займає «Ювілейне панно Т. Шевченка», виконане заслуженим народним художником України Ф. Панком.

Кожного разу, коли ми заходимо до світлиці, зустрічає нас мужнє, вольове обличчя Великого Кобзаря. Мудрий задумливий погляд темно-карих очей і зморшки на лобі свідчать, що на його долю випало немало важких випробувань. На голові в нього сива смушева шапка, на плечах кожух.

З-під кожуха видніється сорочка червоного кольору. Портрет поета виконаний на тлі червоних ягід калини, квітів соняшника, дубового листя.

Це символи України. Соняшники символізують сонце, листя дуба —

мужність і нескореність, калина — красу. Фарби, якими виконаний портрет, яскраві, насичені, що створює урочистість та святковість. Цю картину художник написав до 175річчя з дня народження Тараса Шевченка.

З того часу вона гостинно зустрічає відвідувачів нашої світлиці.

ТВІР-ОПИС ПРОЦЕСУ ПРАЦІ

ВИШИВАНКА

Вишивана сорочка — улюблений одяг кожної українки. Вони прикрашали сорочку магічними знаками сонця, поля, води. Вважалося, що ці

символи відводять від людини хвороби і нещастя. І сама тканина сорочки, і вишивка, і колір ниток мали чарівну силу.

Для вишивання потрібні нитки «муліне». Їх слід спочатку проварити

із сіллю, щоб вони не линяли. Потім нитки слід гарненько прополоскати

й висушити.

Найлегше вишивати на канві, бо на цій цупкій тканині плетиво ниток утворює маленькі й великі дірочки. Потрібно порахувати, скільки

клітинок займе орнамент у ширину і, накинувши з кожного краю по чотири клітинки, відрізати шматок канви.

Втягнувши нитку у голку, можна братися до вишивання. Вколювати

нитку потрібно у велику дірочку канви і виколювати нижче у дірочку так,

щоб зверху утворився косий стібок. Це буде півхрестик. Коли зробити

такі самі стібки назад по тих же проколах, косі стібки ляжуть в іншому

напрямку і утворять хрестики.

Я вдячна бабусі за її науку, за те, що відкрила мені таємниці вишивки.

ПРОФЕСІЯ МОГО ТАТА

Здійснилася моя давня мрія. Нещодавно я побував у тата на заводі. Мій

батько слюсар-оператор, працює у технічному відділі програмної обробки.

Ось тато приніс перфострічку з программою-завданням для верстата.

Перфострічка — це креслення деталі, перекладене на мову чисел. Тато

швидко переписав программу-завдання в пам’ять верстата, який відразу ж зашелестів мотором і притягнув до себе робочий стілпалету із складнющою

деталлю. Моргнувши лампою, верстат висвітив на пульті стрункі ряди цифр.

Потім потягнувся вгору, вибрав потрібний інструмент і переніс його у шпиндель. Із неголосним дзижчанням шпиндель увійшов до горловини деталі і почав свердлити. На екран висипалися все нові й нові стовпчики цифр. Це  верстат розповідав, що й як він робить. Тато зосереджено вичитував цифри, слідкуючи за роботою верстата. Деталі, що виготовляються, настільки складні, що вручну їх і перевірити неможливо.

Побувавши на заводі, я зрозумів, як багато треба вміти і знати, щоб

працювати з найсучаснішими верстатами.

МОЯ БЕРІЗКА

Щодня я прокидаюсь від легенького постукування у вікно. Це будить

мене красуня-берізка, струнка, висока, білокора.

Я пригадую, як одного весняного ранку дідусь приніс маленький саджанець із зламаними гілками. Зібравши інструмент, дідусь почав розмічати місце для ями, а я замішував у чавунці глиняний розчин. Дідусь тим

часом почав копати яму. Коли вона була готова, я, зануривши кореневище у глиняну купелю, опустив саджанець у ямку. Потім почав закидати

її, а дідусь ніжно підтримував берізку, легенько підтрушуючи. Зробили

красиву луночку, полили деревце. Я щодня бігав до своєї берізки, доглядав, поливав. І вона прийнялася, зашуміла листочками.

Моє деревце — це радість і краса, це гарний настрій і задоволення від

праці.

ОПОВІДАННЯ ЗА ПОДАНИМ СЮЖЕТОМ

ЯК ІВАНКО СТАВ ХОРОБРИМ

На шкільному подвір’ї росла велика і висока яблуня. Яблука у неї були

рожевобокі, смачні. Учні завжди ласували ними і невдовзі яблук майже

не залишилося.

Іванко прийшов до школи рано. На лавці під яблунею вже сиділо двоє

дівчаток. Вони дивилися вгору на яблуню, де росло ще кілька плодів.

Дівчатка подивилися на Іванка, і в їх погляді він відчув прохання. Нічого

не кажучи, він рішуче підійшов до яблуні і поліз за яблуками. Іванко був

боязким хлопчиком, але для дівчаток, коли поруч нікого з хлопців не було,

йому хотілося бути хоробрим лицарем.

Раптом під ногою вломилася гілка, хлопчик ледве встиг схопитися

рукою за міцний стовбур. Як же важко йому було втриматися, як страшно! Але він знав, що йому ніхто не допоможе, нікому прийти, треба подолати страх самому.

Дівчатка внизу закричали, підскочили на ноги і злякано дивились на

Іванка.

— Нічого, зараз дістану вам яблук, крикухи,— сказав Іванко, переводячи дух.

Хлопчик продовжував лізти до останніх яблук. І ось вони — великі,

золотобокі, рожеві, смачні.

Поклавши яблука до пазухи, хлопчик поступово спускався донизу.

Знову тріснула поруч гілка, але Іванко вже не боявся — він же спускався

з яблуками додолу.

Спустившись із дерева, Іванко повагом підійшов до дівчат і кожній

дав по яблуку.

— А тобі? — здивовано спитали дівчата.

— Та нічого, обійдусь, я не дуже хочу.

Дівчата захоплено подивилися на нього.

НЕЗНАЙОМЕ СВЯТО

Це була перша ніч у бабусі. Я довго не міг заснути, все слухав незнайомі досі шерехи лісу, переспів птахів, незнайомі голоси. Сон непомітно

зморив мене — і ось я чую ласкаве бабусине:

— Доброго ранку, синку! Вже сонечко встало, прокидайся. Сьогодні

свято у нас в селі.

— Свято? Яке? — здивовано запитав я і зрадів — значить будуть

гості.— Бабусю, що будемо готувати святкову вечерю?

— Ні, дитино! Це свято ми святкуємо біля нашого центрального

ставка.

— Біля ставка? Що ж це за свято? — запитав я.— Я у нас у місті про

таке не чув.

Вийшовши з будинку на подвір’я, я слухав бабусину розповідь:

— Свято це — одне з найважливіших у нашій країні. Святкують його

6—7 липня біля водойми. Хлопці вдень ходять лісом збирають хмиз,

полінця, щоб було чим запалити вогнище. А дівчата йдуть у луки, збирають квіти, роблять ритуальне дерево «Купайла» чи «Марену», прикрашають його стрічками, квітами. А ввечері всі збираються: дівчата пускають вінки на воду, хлопці стрибають через вогнище, всі співають пісень,

розважаються.

— Як розважаються? — все допитувався я у бабусі.

— Побачиш, синку, ввечері, так всього не розповіси. Давай зараз попораємось по господарству, а тоді зайдем до дядька Івана і разом підем

на свято. Згода?

У мене ще було багато питань, але я зрозумів, що бабусі важко буде

мені все словами пояснити. Ну що ж, почекаю до вечора. Дивно, про яке

ж я свято ще не знаю, адже я так люблю свята!

ЗАМІТКА ДИСКУСІЙНОГО ХАРАКТЕРУ В ГАЗЕТУ

ЧИСТОТА — ЗАПОРУКА ЗДОРОВ’Я

ЧИ ПРЕДМЕТ СУПЕРЕЧОК?

Щовесни, тількино сходить сніг, вулиці і парки нашого міста набувають жахливого вигляду: за зиму там накопичилася велика кількість

сміття. Влада, як завжди, оголошує двохмісячник «Зелена весна», і починається боротьба за... так-так, за чистоту. Звучать заклики до населення

взяти участь у цій благородній справі. Хтось з ентузіазмом береться за

мітлу чи граблі і має від цього задоволення. Хтось скептично або навіть

грубо відмахується, вважаючи, що це справа двірників. Дехто по-своєму

реагує на такі заклики, продовжуючи смітити, де захочеться.

Що ж до нас, учнів шкіл, то вибір ми маємо багатий: можемо допомагати батькам біля будинку чи на присадибній ділянці, а можемо тренуватись із граблями біля школи. Є ще один варіант — брати участь у розчищенні міських парків. Ось де цікава робота! Після уроків або навіть

і в навчальний час (мабуть, навчання вже не має такого значення, як чистота в парку), ми змушені воювати із купами листя — і не тільки листя.

Скажете, що ми не надто перепрацювалися і наш святий обов’язок —

допомагати. А у влади не вистачає коштів...

Та все ж таки, може, для такої роботи варто залучити більш серйозні

сили, а не прикриватися школярами? Я вважаю, що кожен має займатися своєю справою. Тим більше, що прибирати за вас листя, шановні дорослі, ми можемо, а от ви за нас навчатися — ні...

ДОРОГА ДО СПОРТИВНИХ ВЕРШИН

Хто не мріє стати спортсменом? Хто не хоче бути сильним та здоровим? Мабуть, усі, хто займається спортом, мріють стати чемпіонами.

Я, як і більшість моїх ровесників, теж захоплююся спортом. Люблю грати у футбол, кататися на ковзанах. Я також пробував займатись і бігом,

і стрибками, і гімнастикою, але особливих успіхів не досягав. Мої однокласники кажуть, що в мене немає здібностей. Але хіба займатися спортом

повинні тільки «перспективні» хлопці й дівчата? А як же дізнатися чи

«перспективний» ти чи ні, якщо тебе не розглядатимуть на фоні інших

спортсменів. Тож на мою думку, спортом повинні займатися всі, хто відчуває внутрішню потребу в цьому. У кожного є своя спортивна вершина,

і кожний прямує до неї своїм шляхом.

ЧИ ПОТРІБНО ВИВЧАТИ ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ

Мова обслуговує усі сфери суспільного життя: державних і громадських установ, навчальних закладів, науки, літератури, ділового спілкування.

Ділова документація відображає характер суспільних відносин, у ній

зосереджується інформація про події, явища, приватні стосунки між людьми. Слід знати, що будь-який документ складається лише в офіційноділовому стилі. У документах не вживаються емоційно-забарвлені слова,

розмовні звороти, слова зі зменшувально-пестливими суфіксами. Неприпустимі в документах епітети, порівняння, метафори. Точність досягається вживанням тільки однозначних слів, використанням термінів, цифрових  даних, зазначенням дат, прізвищ.

Документи мають різний ступінь стандартизації. Одні більш регламентовані: розписки, заяви, протоколи. Листи й оголошення менш регламентовані. А автобіографії та характеристики мають незначний рівень

стандартизації. Для документів характерні усталені мовні звороти, стандартні початки і закінчення.

Отже, уміння складати ділові папери, вдумливо їх читати, правильно

розуміти — обов’язок кожної сучасної людини.

КОЖЕН ІЗ НАС ПОВИНЕН БУТИ ТЕРПИМИМ

(Твір-роздум)

Я часто замислююся над вчинками та поведінкою людей, які мене оточують. Щось у них мені подобається, а щось — ні. Але я помітив, що всім

нам не вистачає терпимості у наших діях та вчинках. Терпимість — якість,

що характеризується намаганням досягти взаємного розуміння інтересів,

переконань, віросповідань, звичок, поведінки людей. Узгодження різних

інтересів та поглядів за умови терпимості здійснюється без тиску та образ. А ви як думаєте? Я за терпимість між однокласниками: ми всі різні,

але ж ми — клас. Я за терпимість між батьками і дітьми, бо ми ж — родина. Я вважаю, що в наш час, терпимість між різними політичними системами, культурами, світоглядами, а також окремими особами є необхідною умовою виживання людства.