За чарівною хмаринкою
сховалася ніч, і на землю спустився рожевий ранок. Осьось має зійти сонце. Його
промінчики уже спалахують на
обрії. Чекають ранку всі:
рослини, тварини, люди. Тільки чому ж його ще
немає? Може, ще спить солодким
сном? А може, посварилось із землею
і не хоче більше світити? Що
ж тепер?
І все-таки схід поступово
рожевіє. Нарешті, ніби з-під ковдри, зійшло
над горизонтом сонце,
величне, красиве.
Хутенько освітило променем
води, ліс, навколишні поля, будинки людей. Заіскрилась зеленим килимом земля в
його сяйві. Коли промінчик
сонця долинув і до мого
обличчя, я прокинувся, весело йому посміхнувся, відкрив очі і радо зустрів
новий день.
УЛЮБЛЕНА ПОРА РОКУ
Найбільше я люблю весну. Це,
по-моєму, найпрекрасніша пора року.
Весною все на землі
пробуджується до нового життя. Розтає сніг, з’являється молода зелена травичка.
На деревах і кущах розпускаються листочки.
Весною повертаються до нас
перелітні птахи: шпаки, граки, лелеки. Вони
починають вити гнізда,
готувати житло для майбутніх пташенят.
Я люблю спостерігати за
весняною природою. Бачити, як усе навколо оновлюється, прикрашається після зимового
сну. Весело співають струмочки, на всі голоси прославляють прихід весни пернаті
музиканти. Повітря наповнюється духмяним запахом рослин.
Весна — це оновлення у
природі. Саме за це я її люблю.
СВІТАНОК
Я дуже люблю зустрічати перші
спалахи пробудження нового дня.
Задовго до сходу сонце
сповіщає про свій прихід. Воно забарвлює своїми
променями нічний небосхил,
гасить зорі.
Я люблю зустрічати сонце, гру
і трепіт ранкових спалахів його променів. Спочатку на обрії з’являється багряно-червона смуга. Потім вона
стає оранжевою, рожевою, а
далі сонцем наповнювалося все навколо.
І ніби вперше бачиш зелений
листочок, дерево, яке росте аж до мого вікна,
і легкий туман над рідним
містом, що пробуджується до нового дня.
І ось світанок змінюється
новим днем, наповнюється турботами життя людей, і я чую ніжне: «Доброго ранку,
сину!»
ЗОЛОТАВА ОСІНЬ
Ось і минуло тепле літо.
Настала осінь. Непомітно підкралась вона до
наших садів, полів, гаїв,
лісів. Ще в кінці серпня дерева почали вкриватись
жовтим листям, а зараз воно
вже блищало на сонці, ніби золото. Дерева стояли у багряному, жовтому листі,
яке потихеньку спадало додолу. Земля булла вкрита кольоровим листям, наче йдеш
по прекрасному килимі. Я люблю слухати шерехи опалого листя, дивитися на
чарівні розписи осені на листях клена. Промайнуло коротке бабине літо, починало
повівати холодом, змовкли пернаті музиканти. Ось і прийшов час прощатися із
золотою осінню.
ТВІР-ОПИС ЗА
КАРТИНОЮ
КАТЕРИНИ БІЛОКУР «КВІТИ ЗА ТИНОМ»
На картині Катерини Білокур —
чудові квіти на фоні чистого, погідного неба. Їх можна розподілити на два
букети. Один, ближній, перебуває
у затінку, другий — більш
виразний, світлий, осяяний сонячними променями. Кольорів небагато: червоний,
зелений, білий, голубий. Але вжито
багато проміжних барв.
Я думаю, майстриня дуже
любить природу, безмірно закохана у квіти. А їх тут безліч. Тягнуться до сонця
рожеві мальви. По березовій гілці
поплелась в’юнка берізка.
Чарують око білосніжні ромашки й оранжеві
лілії, рожевочервоні тюльпани
і настурція з вишневими прожилками на
пелюстках.
Картина чарує гармонією
кольорів і форм, захоплює красою і майстерністю.
ТВІР-ОПИС ПРИМІЩЕННЯ
НАШ КЛАС
Наша класна кімната велика,
світла, простора. У ній троє великих
вікон. Праворуч від дверей
стоять книжкові шафи. Їх п’ять, і кожна заповнена книгами, журналами, газетами.
У класі у три ряди стоять дерев’яні столи з двома стільцями біля кожного. Біля
вікна — учительський
стіл. Він прикрашений білою з
червоним орнаментом скатертиною. Наодній стіні висить дошка, а зверху — портрет
Тараса Шевченка, прикрашений вишиваним рушником. На іншій стіні знаходяться
планшети
з основними правилами
української мови. А ще квіти. Їх багато, вони
скрізь: на підвіконнях,
шафах, учительському столі.
Я завжди із хвилюванням і
радістю переступаю поріг нашої класної
кімнати.
НАШ ШКІЛЬНИЙ МУЗЕЙ
Сьогодні наш клас був на
екскурсії у шкільному музеї «Українська світлиця». З першої ж хвилини на нас
війнуло історією, побутом українців і тією
любов’ю, з якою зібрано
кожний експонат. Праворуч від вхідних дверей знаходиться справжнісінька піч,
розмальована квітами та півниками. Поруч
стоїть стіл, а над ним — два
мисники. Якого посуду тут тільки нема! І полумиски, і глечики, і куманці, і
форми для випікання пасок. Ліворуч від дверей стоїть скриня, а над нею висить
одяг. Аж очі розбігаються від краси вишиваних сорочок, спідниць, керсеток,
вінків з різнокольоровими стрічками, синіх,зелених, білих та червоних з
великими квітами хусток. Навпроти скрині —речі домашнього вжитку. Тут є і
прядка, і веретено, і гребінь з гребінкою.
Та найбільше мені сподобалася
колекція рушників. Зібрані вони з різних
куточків України. І про все
це цікаво розповідали екскурсоводи — старшокласники. Мені радісно і приємно
вчитися в школі, де є такий музей.
МОЯ КІМНАТА
У мене невеличка світла
кімната з приємними світло-сірими шпалерами. На всю стіну — величезне вікно,
через яке до кімнати зранку заглядає сонечко. Посеред приміщення — круглий стіл
коричневого кольору, з вишуканою різьбою, прикрашений червоними гвоздиками у
керамічній
вазі. Біля стола — два
стільці. Навпроти дверей стоїть книжкова шафа, в надрах якої зберігаються
справжні скарби — книги. Ліворуч від шафи знаходиться ліжко, дерев’яне,
невисоке, з різнокольоровими маленькими подушечками. Біля вікна стоять
журнальний столик, крісло і торшер. Це мій
улюблений куточок, тут я
довгими зимовими вечорами читаю або малюю.
Підлога застелена
темно-червоним із вигадливими візерунками килимом.
Моя кімната затишна,
привітна, світла.
ТВІР-ОПИС ЗА
КАРТИНОЮ
В. НАВРОЦЬКОГО «НАТЮРМОРТ»
Художник зобразив найцінніші
для життя людини дари природи. Хліб
і мед — символ добробуту.
Квіти — символ краси.
У першу чергу привертають
увагу великі золотоголові соняшники,
що розмістилися серед
дозрілих колосків пшениці. Крізь сіточку з гілок
і зеленого листя видніють
сині волошки і голубуваті ромашки. Ще нижче на картині — духмяний хліб,
золотисті груші, соти запашного меду,
червонобоке яблуко. Усе це
багатство митець розмістив на дерев’яному
столі. Людини немає, але
присутність її відчувається.
Уся картина дихає теплом і
спокоєм, злагодою і любов’ю.
ТВІР-РОЗДУМ ПРО
ВЧИНКИ ЛЮДЕЙ
ПРО ТАТА
У нас дружна сім’я, а на чолі
її — наш тато. Я дуже люблю свого батька і хочу бути схожим на нього.
Співробітники поважають мого тата за
професіоналізм і дружню
підтримку. Та й сусіди нерідко приходять за
порадою.
Мені подобаються хвилини, які
ми проводимо разом. Особливо приємно спостерігати, як тато працює. Що б він не
робив — чи допомагав
мамі в господарстві, чи рубав
дрова — усе він робить із легкістю, красиво
й упевнено. А головне —
працює із задоволенням. І тоді вже не можеш
встояти без діла, а тим
більше відмовитися від роботи.
Батько не дуже часто сварить
мене. Досить його погляду, і я ладен
зробити все можливе, аби
тільки він не сердився. Інколи мені здається,
ніби тато надто суворий, і я
ображаюсь. Але минає час — і я розумію, що
він був правий.
Ось такий у мене тато —
суворий, але справедливий і люблячий.
ВИПАДОК НА ЗУПИНЦІ
Теплого літнього вечора ми з
подругою поверталися з концерту. Людей на зупинці було багато, всі поспішали
додому, хотіли першими зайти
в автобус. Люди штовхалися,
деякі навіть ображали інших, повчали.
А осторонь від натовпу стояли
дві бабусі. Вони дивилися на нас, молодих,
і спокійно чекали, коли
зможуть поїхати з цієї зупинки. У їх погляді було
німе питання: «Куди ви так
поспішаєте? Ще встигнете! Не ображайте гідністьлюдей!» Нам із подругою стало
соромно штовхатися в юрбі, і ми спокійновідійшли. Ніби розуміючи, бабусі
посміхнулись нам тепло і щиро.
Мабуть, усім нам треба іноді
замислитись над тим, що ми робимо.
ТВІР-ОПОВІДАННЯ ПРО ВИПАДОК ІЗ ЖИТТЯ
СУМНИЙ УРОК ВЕСЕЛОГО ДНЯ
Однієї травневої суботи ми з
однокласниками зібрались іти до лісу.
Плани мали грандіозні:
зварити кашу, насмажити шашликів, а ще награтись і набігатись досхочу. Аж ось
нарешті всі зібралися. Перевірили, чи
все взяли, і хутко рушили.
Сонячне проміння пестило нас,
зігріваючи уже по-справжньому. Незрівнянні аромати дарувала яскрава травнева
зелень. Зупинившись на
улюбленому місці, ми звично і
швидко розвели вогонь, а незабаром запах
польової каші уже розносився
по галявині.
Посмакувавши кашею, хлопці
побігли грати у волейбол, за ними попрямували й дівчата. Чаклувати над шашликом
залишився лише Андрій
— великий знавець і любитель
цієї справи.
Гра була чудовою, і Максим
навіть роззувся — аби легше було бігати.
Ось тут і сталася біда.
Побігши в кущі за м’ячем, Максим наступив на
уламок скла. Хлопець скрикнув
від пекучого болю, а за мить уся шкарпетка була в крові. Першою отямилася
Марійка. Вона завжди брала
з собою ліки першої
необхідності. Швидко обливши рану перекисом водню, туго затягла її бинтом.
Першу допомогу було надано, тепер необхідно було терміново повертатись у місто.
Друзі обережно посадили
Максима на велосипед і доправили до
лікарні. Провідувати
однокласника прийшли всім гуртом. І назавжди
запам’ятали сумний урок, що
бігати без взуття не можна, а тим більше
бити й розкидати скло!
НІЧНА ПРИГОДА
Ціле літо я гостював у своїх
родичів, допомагав пасти телят. Одного
разу мені довелося на кілька
днів залишитися на острові з маленькими
телятками. Увечері, коли їх
заганяв, помітив, що серед них немає білолобої Зірочки. Я злякався, що на неї
можуть напасти вовки, і пішов її шукати. Сонце швидко зайшло, на землю спали
сутінки. Кущі і дерева, привітні
і зелені вдень, тепер стали
чорними і зловісними. Довго я шукав Зірочку,
але так і не знайшов.
Вирішивши продовжити пошуки зранку, я наблизився до куреня і побачив, що з
пітьми на мене блимали чиїсь зелені очі.
«Вовки»,— промайнуло в
голові, і я за якусь мить виліз на високе дерево.
Довелося там і ніч провести.
Я боявся рухатися, боявся заснути, з нетерпінням чекав ранку. А коли зійшло
сонце, із куреня вийшла Зірочка, на ходу дожовуючи мій сніданок. Я застиг із
несподіванки, розсердився, закричав на теля, а потім голосно і весело
розсміявся.
ЗАМІТКА В ГАЗЕТУ
ДЯКУВАТИ ЗА ЧИСТОТУ?
Часто доводиться
спостерігати, як учні в школі з неповагою ставляться
до технічних працівників.
Звичайно, прибиральниця — не престижна
робота, але це не означає, що
вона не потрібна і не достойна пошани.
Уявімо собі, що ми залишилися
без техпрацівників. Як буде виглядати школа в кінці робочого дня? Яким буде
повітря без вологого прибирання?
Нещодавно я дізналася, що за
кордоном прибиральники називаються гордо — рятівники від сміття. Я думаю, це
цілком справедливо. І нам
слід замислитися, кому маємо
сказати «спасибі» за сяючу чистоту в школі.
ШАНУЙМО ХЛІБ
Якось я ненароком наступив
ногою на шматок хліба, який упав зі столу. Бабуся за це насварилася на мене.
Вона пригадала, як у роки Великої
Вітчизняної війни, коли мій
дідусь був на фронті, вона не мала хліба нагодувати мого батька. Як плакав
тато, просивши хліба. Дідусь воював за
нашу землю, щоб ми ніколи не
були голодні, завжди мали на столі смачний хліб.
Тепер у нас є хліб, є й до
хліба. Але треба берегти кожен шматок.
Після цього випадку я вирішив
у школі провести розмову з моїми однокласниками про ціну хліба в родині. Адже в
хлібі — праця і сила нашого народу.
