ТВІР-ОПИС ОКРЕМИХ ПРЕДМЕТІВ   ОЛІВЕЦЬ

Олівець — це предмет першої необхідності. Він призначений для пи-

сання, малювання, креслення. Складається олівець із графітного

стрижня, вміщеного у дерев’яну оправу. Олівець легенький, тоненький,

зручний для користування. Оправа зроблена з м’якого дерева, вона має

форму циліндра діаметром до семи міліметрів. Оправа пофарбована у ро-

жевий колір. Олівець з одного кінця гостро заструганий, а з іншого має

невеличку гумку. Зверху вибито позолочений напис «Промінь. 2М».

Це назва виробничого об’єднання, яке виготовило олівець, і твердість

графіту.

Я дуже люблю малювати різнокольоровими олівцями.

ПОДАРУНОК ДО ШКОЛИ

Цього року я вперше іду до школи. Ця подія дуже хвилювала мене

і мою родину. А підготовка до школи приносила багато щасливих неза-

бутніх хвилин. Пам’ятаю, як вперше побачив свій ранець. Він був оваль-

ної форми, коричневого кольору з різними яскравими аплікаціями. Ра-

нець мав три відділи. Для книжок, зошитів і шкільного приладдя. Металеві

застібки блищали, а маленька зручна ручка ніби запрошувала, щоб я взяв

ранець до рук. На ранці були чорні неширокі лямки, щоб можна було його

носити за плечима.

Щодня я роздивлявся ранець, приміряв, і з нетерпінням чекав дня,

коли піду до школи.

НЕЗАБУДКА

(Твір-опис квітки у художньому стилі)

Я дуже люблю квіти, їх аромати, яскраві пелюстки. Моя улюблена

квітка — незабудка.

Яке ласкаве ім’я у моєї квітки. І сама вона прекрасна. П’ять пелюсто-

чок, синіх-синіх, ніжніших від неба, а посередині знаходиться жовте сер-

дечко. Незабудки не вигорають, не відцвітають, не тьмяніють на гарячо-

му літньому сонечку. Цвітіння квітки, маленької, як нігтик дитини, м’яке,

чисте, довірливе. Подивишся на неї раз — повік не забудеш. Адже у ній

поєднані разом і краса, і простота, і вічність.

НЕЗАБУДКА

(Твір-опис квітки у науковому стилі)

Незабудка — рід рослини родини шорстколистих. Багато- або од-

норічні трави з суцільними довгастими листками. Квіти правильної фор-

ми, блакитні, рідше білуваті, зібрані в завиток. Плід складається з чоти-

рьох трикутно-яйцеподібних блискучих горішків. Відомо сорок видів

незабудок, в Україні зустрічається дев’ятнадцать.

ТВІР-ОПИС ТВАРИНИ

КОШЕНЯТКО

Я дуже люблю домашніх тваринок. І ось нарешті батьки мені подару-

вали на день народження кошенятко.

Воно було маленьке, пухнасте, чорного кольору з білою цяточкою на

лобі. Цяточка мала форму зірочки, тому всі почали називати кошеня Зіроч-

кою. Кругленька мордочка з чорним носиком, блискучими очицями і мa-

ленькими стоячими вушками була у мого кошеняти.

Яке воно було кумедне! Товстеньке, на коротких ніжках. Щоразу, коли воно

мене бачило, підбігало, терлося об ноги, ніби запрошувало погратися з ним.

Кошенятко мало веселу вдачу, а тому дуже швидко стало улюбленцем родини.

Найбільше Зірочка любила гратися з паперовим метеликом. Коше-

нятко весело підстрибувало, ставало на задні ніжки, крутило голівкою.

Я дуже люблю свою Зірочку і задоволений тим, що вона у мене є.

РЕКС

У моєї бабусі є собака. Це велика середньоазіатська вівчарка, яка має

кличку Рекс.

У нього довга густа шерсть білого кольору, на спині злегка завихрена. Го-

лова велика, мордочка видовжена, звужена до носа. Очі у Рекса темні і розумні.

Дивиться він на всіх пильним, уважним поглядом. Стрункі довгі ноги заросли

гладенькою шерстю. Хвіст коротенький, а з нього хвильками спадає шерсть.

Рекс великий і сильний, та характер має добрий і спокійний. І хоча він уже

дорослий, любить гратися з м’ячиком, бігати зі мною наввипередки.

Мені подобається Рекс, і я залюбки з ним граюся.

БІЛОЧКА

Одного разу я побачила на дереві у парку білочку. Золотисто-

коричневу, лише кінчик хвостика білий, ніби сметаною политий.

Хвіст набагато більший від самої білочки. Він пишний і пухнастий.

Лапки в неї короткі з добре розвиненими пальчиками, міцними

і цупкими. Завдяки гострим кігтикам тваринка швидко пересуваєть-

ся стовбурами дерев, легко чіпляється за гілки. Зуби у білочки міцні

і гострі. Вони легко розгризають найміцніші горіхи. З усіх лісових

мешканців білочки є найжвавішими, найнепосидючими і найкраси-

вішими звірками.

Мені подобаються білочки, і я з задоволенням спостерігаю за ними.

ГОРОБЦІ

Люблю горобців. Вони гніздяться біля людських осель. Веселе

цвірінькання цих сміливих і розумних розбишак доноситься з-під стріхи

над моїм вікном.

У горобців міцний конічний дзьоб, короткі крила, довгий хвіст. Маленькі

швидкі очі сіренької задиркуватої пташки насторожено поглядають навко-

ло. Вони весело стрибають на своїх маленьких ніжках, нервово перелітають

з гілки на гілку, щось шепочуться між собою, затівають шумливі бійки.

Горобці живляться насінням, ягодами, комахами, знищують воро-

гів саду.

Я люблю спостерігати за цими маленькими веселими пташками.

ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ

Я. ПАЛАДІЯ «КОНІ НА ВИГОНІ»

На картині зображені коні і мале лоша. З любов’ю виписане художником

лошатко. Пильні очі дивляться на глядача, маленькі вушка вловлюють кожен

звук, маленьке копитце правої ноги почесує тендітну з білою плямою мордочку. Воно спокійне, грайливе, ніякої уваги не звертає на хвилювання дорослих.

Лошатко впевнено і затишно почуває себе біля своєї матері — білої красуні. Не можна не милуватися її стрункими ногами з невеликими копитами, граціозно

вигнутою шиєю, пишним хвостом. Вона пощипує соковиту травичку, ніби запрошуючи й своє лошатко приєднатися до неї.

Троє інших коней, написаних темними барвами, виразно виділяються на світлому фоні. Вони з трьох боків оточують матір із дитятком. Своїм

виглядом підкреслюють, що готові стати на їх захист. Стривожені погляди, неспокійні рухи, розвіяні гриви і хвости, напружені м’язи. Здається,

ще мить і скакуни помчать, вирвуться за рамки картини.

Мені подобається ця картина. Вона сповнена любові до добрих

і вічних супутників людини — коней.

ТВІР-ОПИС ЗА КАРТИНОЮ

С. ВАСИЛЬКІВСЬКОГО «КОЗАЧА ЛЕВАДА»

Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для

України краєвид. Безкраї простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси

та переліски, насичені яскравими барвами.

У центрі картини — воли, які пасуться на зеленому лузі біля озерця.

Праворуч — високе розлоге дерево, під яким спочивають люди. Для них

віл — показник достатку родини, своєрідний символ землеробства. Людина на картині відійшла на другий план, висунувши на перший своїх

вірних помічників. Адже ця лагідна, красива і сильна тварина супроводжувала селянина від колиски до домовини.

Пейзаж «Козача левада» — це щиросердне освідчення художника

своїй батьківщині у синівській любові.

ТВІР-РОЗПОВІДЬ

НА ОСНОВІ ВЛАСНОГО ДОСВІДУ

ВИТИНАНКИ

На новорічні свята ми всією родиною поїхали у гості до тітки. Як же

красиво було у неї в кімнаті. На вікнах, на стінах, полицях, сволоці —

скрізь були наклеєні витинанки. Вони створювали радісний, передсвятковий настрій, дарували насолоду.

Мені дуже захотілося навчитися робити ці незвичні прикраси. Я дізналася, що для витинанок беруть тонкий папір і фарбують його в червоний,

рожевий, синій, зелений кольори. Папір складають учетверо і витинають так,

щоб не було суцільних розрізів, щоб усі елементи були єдиними.

З того часу я полюбила ці чудернацькі витвори. До кожного свята я прикрашаю свою кімнату різнокольоровими витинанками, дарую їх друзям тазнайомим.

БОРОВИЧОК

Восени ми з дідусем полюбляємо ходити збирати в лісі гриби. Приємно йти осіннім лісом, де під ногами багато опалого листя, в якому ховаються гриби.

Гриби треба вміти збирати, а також знати, які гриби їстівні, а які ні.

Я знаю багато їстівних грибів: опеньки, лисички, маслюки, боровики та інші.

Найбільша радість для грибника, коли він у лісі знайде галявину, на

якій ростуть боровики. Одного разу поталанило і мені. Випадково неподалік від великого дуба я помітив товстенького боровичка, який хоч і був

маленький, але впевнено і твердо ріс серед опалого листя на галявині.

Я став уважно оглядати галявину, і знову побачив боровика. Великий гриб

ніби староста стояв посеред галявини й оглядав інші гриби. Шапка на

ньому завбільшки з полумисок, а ніжка завтовшки з мою руку.

Через декілька хвилин мій кошик був наповнений, і я радісно пішов

до дідуся.

ПОЖЕЖА

У нашому багатоповерховому будинку живе хлопчик Михайлик. На

день народження йому подарували кошеня. Руденьке, а на сонці його

шерсть переливалася і палахкотіла жовтогарячим вогнем. І Михайлик

назвав своє кошенятко незвичним ім’ям Пожежа.

Наступного ранку хлопчик не знайшов свого вихованця у кімнатах. «Пожежа! Пожежа! До мене!» — кричав він, але кошеняти не було. Михайлик

вибіг на балкон і побачив, що Пожежа переліз на сусідський балкон.

«Пожежа! Пожежа!» — щосили закричав Михайлик. На його крик із

квартир почали вибігати перелякані люди. Вони не могли зрозуміти, що

сталося і де горить.

А Михайлик намагався дістати своє кошеня, спробував навіть перелізти на сусідній балкон. Побачивши це, мешканці будинку визвали пожежну машину.

Побачивши пожежників, Михайлик закричав: «Велике спасибі, що

ви прийшли допомогти врятувати мого друга».

Не буду описувати, що було далі. Не знав хлопчик, що його батьки

заплатять за приїзд пожежної машини. Адже в цей час, може, комусь

і справді потрібна була допомога. Та у Михайлика тепер інші проблеми.

Він шукає для свого кошеняти нове ім’я.

НЕСПОДІВАНА ЗУСТРІЧ

На день народження мені батьки подарували собаку. А тварини потребують догляду, тому в мої обов’язки входило гуляти з собакою вранці

та ввечері.

Теплого літнього вечора ми з Дружком, так звали мою собаку, йшли

стежкою у міському парку. На майданчику для тварин вже не було нікого. Дружок весело бігав біля мене, а потім раптом насторожився — і побіг

у протилежний бік, де почав весело гавкати. Цікавість змусила і мене

підійти туди, де весело крутив хвостиком Дружок. Коли я підійшов і намагався роздивитись, що ж побачив під кущем мій собака, то відчув, що

щось дряпає мені ногу. Я опустив очі до ніг і побачив, як по штанині дерлося злякане маленьке кошеня. Воно втекло від собаки і просило захисту

у мене. Я взяв кошеня на руки, приголубив і заспокоїв його. Кошеня приємно замурчало.

Додому ми повернулися втрьох.

ТВІР-РОЗДУМ

ЗРОЗУМІЙТЕ МЕНЕ

Ось уже другий рік поспіль я займаюся у міському танцювальному клубі

«Юність». Не всі мої близькі задоволені цим. Мама говорить, що

у мене залишається мало часу для навчання і домашніх справ, а подружка дорікає, що майже не приділяю їй уваги. Чому вони не хотять зрозуміти мене? Адже мені подобаються танці, це цікаво і корисно. Я розвиваю

свої фізичні можливості: координацію рухів, витривалість. До того ж навчилася сприймати і розуміти музику.

Думаю, мені потрібно тільки трішки маминої підтримки. А подрузі я

запропоную ходити до клубу разом.

КИМ Я ХОТІЛА Б СТАТИ І ЧОМУ?

Я вирішила стати учителькою. Дехто може запитати чому? Скажу

відверто: мені здається, що це дуже гарна професія, а ще тому, що я дуже

люблю свою учительку. Учителька завжди в оточенні дітей, її діти люблять, вона для них як рідна мати. Учителька завжди допоможе в навчанні,

турбується про нас, наше здоров’я. Вона разом з нами і радіє, і переживає. Мені здається, що учителем може бути тільки добра людина, яка

любить дітей і свою працю. Я теж мрію про те, що буду в майбутньому

любити свою професію. Але я знаю, що для того щоб стати учителем, треба

гарно вчитися, багато знати. Тому я стараюся добре вчитися.

Отже, після закінчення школи я мрію стати учителем. Буду допомагати дітям здобувати знання.

ЯКУ ЛЮДИНУ МОЖНА ВВАЖАТИ ЩАСЛИВОЮ?

Матеріальний достаток може зробити побут зручним та приємним.

Але ніякі зручності не замінять людині справжнього щастя. Бо щастя —

це не гроші, не коштовності, не дорога апаратура чи заморський автомобіль.

Щасливою я б назвала людину, у якої є справжні і вірні друзі. Бо вірний

друг — то найдорожчий скарб. А ще у народі кажуть: все купиш, лише тата

і маму не купиш. Отже, людина, у якої є батьки, які в усьому підтримують

її, допомагають,— щаслива. І без повного розкриття своїх здібностей, без

улюбленої праці нема щастя.

Отже, щаслива людина та, яку люблять і сама вона любить ближніх,

яка уміє і хоче працювати.

ЗАМІТКА В ГАЗЕТУ

ПОЇЗДКА ДО КИЄВА

За результатами 2002—2003 навчального року я і ще десять учнів

нашої школи були премійовані поїздкою до столиці України — Києва.

За цей час ми відвідали Києво-Печерську Лавру, музей Тараса Шевченка, гуляли Хрещатиком та Андріївським узвозом. Дехто з нас уперше

милувався Дніпром-Славутою. Київ привітав нас усміхненими обличчями мешканців, грандіозними будівлями і затишними зеленими вуличками. За два дні екскурсій і прогулянок ми встигли полюбити нашу столицю. Сподіваємося, що це тільки початок знайомства з Києвом. Дякуємо

нашій міській раді за прекрасний дарунок!

ФЕСТИВАЛЬ УЧНІВСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ «ЗОЛОТЕ ЯЄЧКО»

У квітні 2000 року у гімназії № 116 м. Харкова відбувся IV обласний фестиваль учнівської творчості «Золоте яєчко». Тематика фестивалю — «Козацькому роду нема переводу». Організатор фестивалю —

Світлана Костянтинівна Стефанюк, людина творча, кандидат педагогічних наук, викладач харківських вузів, запросила до участі в роботі фестивалю учнівську молодь області.

Фестиваль працював за такими секціями: «Козацькі спортивні забави», «Козацькі пісні», «Літературно-музична композиція на козацькі мотиви», «Діти — поети», «Діти — дослідники спадщини козацьких звичаїв».Багато цікавого привезли учасники фестивалю на суд журі. Діти обмінювались досвідом, слухали поезію, пісні. Фестиваль перетворився на велике мистецьке свято учнів Харківщини.

«До зустрічі на V фестивалі «Золоте яєчко!» — лунало на прощання.