3 учениця.

І цвіла калина, червоніла, достигала,

всьому світу заявляла:

Я — країна Україна,

Розцвітало слово

І в родині, і у школі,

й на заводі, і у полі,

пречудесно, пречудова

розцвітало слово.

Та раптом з Берліна

дикі орди Налетіли,

Україну вбить хотіли

й нашу мову солов'їну.

Слово наше рідне,

ти німоті не далося,

озерншіось, як колосся,

стало бойове і, гідне,

слово наше рідне,

Учениця декламує поезію М. Бажана «Клятва».

3-й учень.

Я єсть народ, якого Правди сила

Ніким звойована ще не була,

Яка біда мене, яка чума косила,

а сила знову розцвіла.

Фашистська гидь, тремти, я розвертаюсь

тобі ж кладу я дошку гробову,

я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.

Слово наше рідне,

Гарне ти на вроду,

бо ти єсть не всепрощення,

ти в боях пройшло хрещення,

слово мужнього народу,           

 що не дрогне зроду.

Слово вижило й узориться тепер,

воно звучить магічна, як Бетховен,

в устах братів по крові і сестер,

у нім усе: діброви й верболози,

Дніпра і Ворскли бажаний атлас,

Козацька доблесть і кріпацькі сльози,

ще й думка та, що вистраждав Тарас,

розмай Карпат, де в'юниться на скелі

смерічка недоторкано-струнка,

нещасне слово вбогої оселі,

що нам дала у спадщину Франка,

діброва праслов'янської Волині,

з журбою Мавки й болем Лукаша,

де гордою Касандрою і нині

вита бентежна Лесина душа.

4-а учениця.

О рідна мово!

Є ще люди ниці,

зрікаються, бува, і матерів,

а я твої троянди й чорнобривці

любов'ю б обігріла.

Ти — кров і корінь рідного народу:

батьків, дідів, і прадідів, і про...           

І час твою не вичовгає вроду,

не висотає Ворскли і Дніпра!

Все в тобі з'єдналося, злилося —

як і помістилося в одній —

шепіт зачарований колосся, поклик

із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила.

що підносить правду в вишину,

мудрості людської глибину.

І тобі рости и не в'януть зроду,

квітувати в поемах і віршах,

бо в тобі — великого народу

ніжна і замрінна душа.

Ведучий.

Людське безсмертя з роду і до роду

Увись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне,

лиш той майбутнє вивершить прекрасне.

Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні. За даними перепису 1989 року у складі населення України, яке становило 59,4 млн. чол., налічувалось 37 мли українців. З цієї кількості рідною мовою українську вважали 32 млн. чоловік.   Поза  межами   України   українська  мова  в усній  формі  поширена  в  Росії,   Молдавії,   Білорусії, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, бії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді.

Ведуча.

Гріховний світ вирує неспроста,

Підступний Демон тут керує нами,

Та піднімається, нетлінно, над віками

Велична постать вічного Христа.

О  Господи! Знайди нас всіх, знайди,

бо лиш блукаєм хащами ще й нині,

Прости гріхи й провини безневинні,

І до спасіння всіх нас поведи.

О Господи. Зціли нас всіх, зціли,

всели в серця неопалиму мрію,

щоб ми, пізнавши віру і надію,

жорстокий світ добром перемогли,

моя прекрасна українська мово,

найкраща пісня в стоголоссі трав.

Кохане слово, наше рідне слово,

яке колись Шевченко покохав,

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

бездушну гру ворожих лжеідей,

та, сповнена любові і відваги,

з-за ґрат летіла птахом до людей.

Ти — наш вогонь на темнім полі битви,

невинна кров, пролита в боротьбі,

тебе вкладаєм тихо до молитви

і за спасіння дякуєм тобі.

Учениця.

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває, той у грудях

не серденько, а лиш камінь має

Як ту мову мож забути,

котрою учила нас всіх ненька говорити,

ненька наша мила?!

От тому плекайте, діти,

рідненькую мову і учіться говорити

своїм рідним словом.

Я знаю, мова мамина — свята,

в ній вічний, незнищенний дух свободи.

її плекали душі і вуста мільярдів.

Це — жива вода народу.             

її зневажить — зрадити народ,

Котрий до сонця зводився крізь муки,

Це — забру9иити плеса чистих вод,

Це — потоптати материнські руки,

Які нас від напасті берегли,

Останню дрібку хліба віддавали,

Щоб ми нівроку дужими були

Й матусиних пісень не забували.

Ведучий.   Мова  —   це   справжній  океан.   Багато різних мов на світі. За підрахунками вчених, їх бли­зько трьох тисяч,  але для кожної людини є своя, рідна   мова.   В   одинадцятитомному   «Словнику  ук­раїнської мови» зареєстровано понад 135 тисяч слів. Але не лише загальновживані. Т. Шевченко викорис­товував понад 20 тисяч слів, як і О. Пушкін. Звичай­на людина вживає в середньому до 4 тисяч слів. У Д. Білоуса є поезія під назвою «Найдорожче». У ній він пише:

Синів і дочок багатьох народів

я зустрічав не раз, які перетинали

гірські й морські кордони і, на подив,

багато бачили, багато знали.       

Я їх питав зі щирою душею:

«Яку ви любите найбільше мову?»

І всі відповідали: «Ту, що нею

Співала рідна мама колискову».

Ведуча.

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Пильно й ненастанно політь бур'ян.

Чистіша від сльози вона хай буде.

Вірно і слухняно нехай вона щоразу

служить вам.

хоч і живе своїм живим життям.

Яка чудова українська мова!

Де береться все це, звідкіля і як?

Є в ній ліс, лісок, лісочок, пуща, гай,

діброву, бір, перелісок, чорноліс, є іще байрак.

І таки ж розкішна і гнучка, як мрія.

Можна «звідкіля» і «звідки», можна

                                            і «звідкіль».

Є в ній хурделиця, хуга, завія, завірюха,

                                віхола і заметіль.

Та не в тому оправа, що така багатів

помагало слово нам у боротьбі.

Кликали на битву проти супостата,

І за все це. слово, дякуєм тобі.      

Підсумки.

Учитель.

Тож хай і надалі мужає наша прекрасна

мова серед прекрасних братніх мов,

живе народу вільне слово,

цвіте чад нами веселкова,

як мир, як щастя, як любов.

Звучить загне пісні «Мова колискова»