Свята Мати Покровонько

          Мета: ознайомити учнів  зі святом Покрови, пробуджувати пізнавальні інтереси до історії української культури; сприяти примноженню родинних і національних традицій.

          Оформлення: на сцені — сільська хата, тин, стіл, накритий вишитою скатертиною, підсвічник зі свічками, осінні квіти. Учасники одягнені в українські костюми.

Учень: Осінь... Як чудово ця пора року описана багатьма поетами й письменниками.

«Золота осінь...Ах, як не хочеться листу з дерева падати — він аж ніби кров'ю з печалі налився і закривавив ліси.

Учень. А ось вірш Леоніда Ржепецького:

Осінь у задумливій красі,

Золотом покриті небосхили,

Ми йдемо по вранішній росі.

І дерева віття нахилили,

Вдалині курличуть журавлі,

Відлітають в теплі небокраї,

Залишивши на своїй землі

Пісню туги і прощання зграї.

          Учениця:  Зосеніло... Покрова Пресвятої Богородиці — Мати Свята Покровонько. Селяни звезли збіжжя до комор. Навіть у найбіднішій родині з'являвся хоч маленький, але достаток.

          14 жовтня. Вважалося, що віднині починається зима: «На Покрову  до обіду осінь, по обіді — зима». Це був перехід від осені до зими.

          Християнське свято Покрова Святої Богородиці запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів.

          А є іще й така легенда. 911 року у Греції лютувала хвороба, від якої помирала сила-силенна людей. Умирали багаті й бідні, дорослі й діти. Тривога і страх панували в людських серцях, смертельна тривога — не було спасіння на землі серед страшної моровиці, не було до кого звернутися, лише — до Господа. І люди з плачем звернулися до Бога.

          Та Господь знав, що цю страшну кару люди заслужили. І мовчав. Тож вони просили Діву Марію, аби благала коло престола небесного про припинення кари.

          А що молитва її була щирою, від душі, вона не залишилася без уваги. Ця молитва проходила в церкві, у Константинополі, у соборі Пресвятої Богородиці, де була покладена чиста риза Діви Марії. Тоді вона з'явилася святому Андрію та його учневі Єпифанію в оточенні янголів і святих.

          Божа Мати молилася за народ, тримаючи в руках розпростертий омофор, яким покривала людей.

          І велике диво сталось у Цар-Граді: заступництво Діви Марії припинило велике лихо. І сталося це 1 жовтня за старим стилем, 14 — за новим. І в пам'ять цього дива встановлено щорічне святкування свята, яке названо Покрова Пресвятої Богородиці.

          Це той день, коли народ спільно возносить свої гарячі молитви до Пресвятої Діви Марії і просить її заступництва перед Богом...

          Учень. В Україні свято Покрови мало велику популярність. Із ним пов'язано чимало народних повір'їв, прикмет, приказок, прислів'їв.

          Господарі в цей день примічали погоду: якщо вітер віяв із півночі — зима мала бути холодною і з великими снігами; якщо з півдня — теплою.

          У народі казали: «Свята Покрова землю вкриває де листом, а де — сніжком».

          Відліт журавлів до 14 жовтня віщував ранній холод, а пізніший відліт — зима не квапитиметься.

          Учениця. З Покрови господарі починали робити загати коло хат, затикували мохом стіни, давали лад і господарським приміщенням. На Покрову перший раз розпалювали печі дровами з вишні або яблуні, примовляючи: «Свята Покрово, покрий нашу хату теплом, а господаря добром».

          Вважалося, що віднині в хаті всю зиму буде тепло.

          Учень. На Покрову згодовували худобі останній сніп вівса і тримали її в хаті. А зерном із цього снопа годували курей.

          «До Покрови давали молоко корови, а по Покрові пішло молоко в роги корові», «До Покрови думай про нашу корову».

          Учениця. До Покрови закінчується оранка, сівба, господарі ховали на зиму плуги, борони. З'являлася можливість трохи перепочити від безперервної виснажливої праці: «Як прийшла косовиця, то й жінка кородиться», «Як прийшли жнива, жінка як нежива, а як прийшла Покрова, то й жінка здорова».

          Учень. Хто не встигав засіяти озимину до свята, про такого говорили: «Хто сіє на Покрові, той не має що дати корові». Звертаючись із проханням, промовляли: «Покрово-Покрівонько, постели скатерку біленьку, не дай довго вороні крякати і ногам по болоті ляпати!»

          Учениця. В Україні поширений апокриф про допомогу Богородиці будівничим Києво-Печерської лаври. Нібито 39 днів і ночей клали стіни лаври монахи, а вони щоразу входили в землю. На сороковий день прокинувся старець печерський Феодосій і сказав братії: «Ходімо подивимося, якщо й сьогодні немає стін на землі, то покинемо будувати, — значить Богу це не вгодно».

          Вийшли вони надвір і побачили: стіни на місці. А на небі — Богородиця, яка каже їм:

          «Це я молила Бога, щоб стіни в землю не входили, щоб легше вам було будувати. Зводьте дах, робіть дзвіницю, і тоді стіни із землі вийдуть».

          Так і сталося.

          Учень. Тому, коли починали будівництво хати, намагалися закінчити до 14 жовтня, щоб до свята увійти під дах — покров: «Тоді Покрова покриває всіх у новій хаті покровом, і всі нечисті духи щезнуть із хати, і весь рік буде спокійно». Через те й закликали Покровительку в кожний дім: «Покрово, коханко, ходи до нас у хатку. Будеш ти співати, та й нас звеселяти».

Учень: Свято Покрова й нині відзначається по всій Україні.Правиться служба в соборах і церквах. Коли князь Ярослав Мудрий 1036 року розбив печенігів – то з вдячністю до Бога і Пресвятої Діви Марії побудував у Києві собор Святої Софії і храм Благовіщення на Золотих Воротах.

 Указом Президента 14 жовтня в Україні відзначається і як День українського козацтва. Як покровительку і заступницю  Матір Божу Покрову шанували козаки, закладаючи церкву саме на часть цього свята.

                              Учениця. Із настанням Покрови в селах розпочиналися сватання та весілля. Тому на Покутті дівчата із самого ранку бігли до церкви і ставили святкову свічку, бо вірили: котра перша поставить її, та скоріше заміж вийде.

          Учень. На Полтавщині відданиці молилися: «Свята Мати Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою». А на Поділлі молилися так: «Свята Мати Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу — най ся дівкою не мучу». Наддніпрянські дівчата просили: «Свята Мати Покровонько! Покрий землю сніжком, а мене молоду хусткою!»

          На Харківщині проголошували: «Покрівонько, Покрівонько! Покрий мені голівоньку, Щоб я жінкою була, Щоб я весело жила. З чоловіком молоденьким, 3 дитяточком веселеньким!»

          На Поділлі свої прохання-молитви про заміжжя дівчата висловлювали в іншій формі, дотепно, з гумором: «Свята Покрово, почорніть мені брови, а личко біле єсть, якби іще був мені й тесть». Або: «Сякий-такий, аби був, аби хліба роздобув».

СВАТАННЯ

"Свята Покровонько, накрий мою головоньку...”

Ведуча: З Покровом колись на Україні були пов’язані дівочі мрії і сподівання, бо вона покровителька жіночої, а більш всього – дівочої долі. Дівки чекали сватів і молилися: "Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зісталася дівкою”

Дівчина: А мене моя бабуся навчила так молитися і приказувати:

Свята Покровонько,

Покрий мою головоньку

Оце осінню.

Хоч і драною хустиною,

Аби з хорошою дитиною,

Щоб із сторони.

Щоб свекорко як батенько

До мене були,

Свекрівонька як матінка

Мене прийняли,

Щоб діверки та зовиці,

Мов братики і сестриці

До мене були.

Щоб ділечко поробила,

Чужій сім’ї угодила,

Всім мила була,

Не лаяна і не бита,

Нагодована і вкрита

Спатоньки лягла.

(Заглянуло у вікно).

А до нашої хати йдуть свати! Мамо, тато, зустрічайте гостей! (вибігає)

(тричі стукають у двері, входять 2 свата з хлібом, низько кланяються господарям і кладуть хліб на стіл (Шевченко Т.Г. Назар Стодоля. –К., 1985. –С.47-50))

Свати: Дай, боже, вечір добрий господарям цього дому!

Батько: Добрий вечір і вам (кланяється гостям). Просимо сідати. А відкіля се бог вас несе? Може ви охотники які? Може рибалки або, може, вольнії козаки?

Сват1 (тихо підкашлює): І рибалки, і вольнії козаки. Шукаємо звіриного сліду. Ходили –ходили, нічого не знайшли. Аж гульк – назустріч нам іде князь і говорить нам такі речі: "Ей ви, охотники, ловці – молодці, покажіть  дружбу. Трапилась мені куниця – красна дівиця; не їм, не п’ю і не сплю, а все думаю, як би її дістати. Поможіть мені її піймати: тоді, чого душа ваша забажає усе просите, усе дам”.

Сват2: Ну, нам того і треба. Пішли. Бачимо сліди. Звір наш пішов у двір ваш. Тут застряла наша куниця, в вашій  хаті красна дівиця.Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте.

Батько: Що за напасть така! Галю! Чи чуєш! Галю, порадь же мені, що робити з оцими ловцями – молодцями.

(Галя виходить на середину сцени, застидалася, перебирає пальцями фартух)

Батько: Бачите, що ви натворили? Мене, старого, з дочкою пристидили!... Гай-гай! Так ось же що ми зробимо: хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємося, а щоб ви нас не лякали, буцім,  ми передержуємо куницю, вас пов’яжемо (до Галі) Чи нема в тебе, може, рушників? Не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити – в’яжи ж, чим знаєш, - хоч мотузком.

(Галя виходить і заносить на тарелі два вишиті рушники і кладе на хліб, який принесли свати. Підходить до батька, низько кланяється і цілує руку. Бере таріль і підносить сватам – спочатку одному, потім  другому. Свати з рушниками в руках низько вклоняються батькові).

Сват1: Спасибі ж батькові, що свою дитину рано будив і усякому добру учив. Спасибі й тобі, дівко, що рано вставала, тонку пряжу пряла, придане дбала.

(Галя по черзі перев’язує через плече сватів).

Сват2: Ну, а князя ти завтра зв’яжеш. Він сам прилетить, як зачує, що так вдало все склалося.

Батько: Проходьте в світлицю. Сядемо за стіл. Поїмо, вип’ємо та за все й домовимось...

(виходять).

1в.: Все на сватанні закінчується добре тоді, коли і хлопець, і дівчина згодні на шлюб. А бувало й таке, коли силоміць заставляли брати шлюб з нелюбим.

(На сцені стіл. За столом сидить батько, поруч стоять два свати, Стецько, осторонь – Олексій. Уляна перед матір’ю стоїть на колінах, гірко плаче (За п’єсою Г. Ф. Квітки – Основ’яненка "Сватання на Гончарівці” //Повісті та оповідання. Драматичні твори. К., 1982. –С.447-454.)):

Уляна: Ненечко моя рідненька! У останній раз тебе прошу: не топи свого дитяти!... Дай мені на світі пожити!

Мати: Годі ж, Улясю, годі, донечко! Сьогодні вже не буде. Давай там що є. От тільки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.

Уляна (проходить в іншу кімнату і до Олексія): Тепер, Олексію, прощай на віки вічні.

Мати: Дурна! Дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стінку лізла: а далі –  й нічогісінько.

(Уляна виносить на тарелі рушники і подає їх сватам. Ті перев’язують ними один одного.)

Стецько: Давай же, Улясю, хусточку молодому.

Уляна: Лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!

Стецько: Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!

(в цей час сват щось шепче Уляні)

Уляна (весела): Зараз, дядьку, зараз!

(Уляна виносить хустку і гарбуз на підносі. Хустку дає Олексію, а гарбуз – Стецьку. А в цей час сват заговорює батька й матір).

Мати (побачивши у Стецька гарбуз): Що се? Що се?

Стецько (заслонивши Олексія і Уляну собою): Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!

Мати: Та се нас обморочено!

Олексій: Ні, матусенько, се не морока, се правда свята. Таке моє щастя: мені дісталась хустка, а ворогові моєму – гарбуз.

Стецько: Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.

Мати (плаче): Не бачити нам тепер ні волика, ні корови. Серце болить, як згадаю...

(Тим часом батько Уляни садовить Олексія і Уляну за стіл. Сідають і свати.) 

Батько: Мерщій давай, мати, страву; пора по чарці.

Стецько: Бач як попарувались! (бере шапку, гарбуз і виходить з хати )

Батьки: Благословляємо вас щастям і здоров’ям, віком довгим і розумом добрим

              долею щасливою.

(Під пісню "Приїхали сваточки по платочки” виходять)

І :          Тісно пов’язане свято і із побутом козаків. Згідно "Історії запорозьких

             козаків” Дмитра Яворницького наше козацтво побудувало 44 церкви,

             13 каплиць і 2 скити. Переважна більшість із них була присвячена

             Покрові.

ІІ :        Церква в ім’я Покрови збереглася на Хортиці до наших днів. Збудована

             вона була в 1659 році і відкрита до свята . Цей день став храмовим на         Січі.

ІІІ :       Мабуть, саме з тих часів у запорожців з’явилася традиція носити

             натільні  хрести з зображенням Покрови, збирати в її день Велику Раду,

             яка збиралася всього тричі на рік: на Новий рік, другий день Великодня і

             Покрову.

1 в.: За давніми уявленнями земля українська перебуває під опікою Пресвятої Богородиці. В ній убачають заступництво від усіляких  бід і негараздів.

2 в.: На Запоріжжі була церква святої Покрови і козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою. В козацькій думі співається:

А срібло – злото на три частини паювали:...

...На святу Січову Покрову давали –

Котру давнім козацькім скарбом будували,

Щоб за їх, встаючи і лягаючи,

Милосердно Бога благали.

Існує переказ, що після зруйнування Січі Запорізької в році 1775-му козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.

ІV :      А тепер запрошуємо вас на свято Покрови на Січ. Зараз тут має відбути-

            ся козацька рада та вибори Отамана.

(За сценічною площадкою чути звуки тулумбаса. З піснею "Гей там на горі Січ іде” виходить чоловічий склад. Наперед з грамотою в руках виходить Писар)

Писар:  Товариство! Козаки! Браття – запорожці обох сторін Дніпра, Червоної Руси і берегів Чорного та Азовського морів, до вас моє слово! Ми зібралися сьогодні з вами на велику козацьку раду, щоб за старим нашим звичаєм обрати старшину, яка нагадувала б нам про козацькі звичаї.  Треба вирішити: кого нам батьком іменувати та воднораз і кошовим!

Пред.козац.стар.:   Лицарі січовії, козаки і старшини! Треба нам у затії днешній обрати достойного і лицарством, і кмітом, і серцем, і розважністю, і несхитністю у захисті люду нашого. Хай посяде на чільному місці – найдостойніший, примножуючи славу дідів наших.

Масовка: Півторакожух! Товкача! Задерихвіста! Лупиноса! Святошу! Від куреня  Чернігівського – Коржа!

Писар:     Бачу – згоди нема! То – правда, діло трудне. Івану хочеться Петра,

                 Петру – Грицька, а Грицьку – Івана. І хто правий – діло темне.

Адже нам треба вибрати – не тільки хороброго, щедрого, розумного велетня але й ще такого, щоб знав толк в козацьких звичаях та обрядах. А що ви, козацька старшина, скажете? Ваше право першим виступати.

(Наперед виходять представники козацької старшини: Перший, Другий, Третій)

Перший:  Славне січове товариство! Панове Отамання і всі козаки – товариші!

                 Дозвольте слово мовити. Вношу свою особисту і підчільних мені

                 козаків пропозицію на кошового отамана січового товариству обрати

                 Сірка.

Другий:    Я також, моє січове товариство, приєднуюся до того із моїми козака-

                 ми – чорноморцями, бо знаємо в його багатьох справах повсюдно: і в

                 доблесті, якої  багато з нас бракує, і в господарських справах, і в чес-

                 нотах, диву гідних.

Третій:   Дозвольте і мені слово мовити! Чимало я чув про доблесті Сірка. Отже,

                 коли бути справедливим, то достойнішого, як Сірко – назвати не мож-

                 на. Дуже вдалий цей молодець. Отож, підтримую бажання всіх козаків

Писар:     Чи згодиться товариство, щоб за отамана був Сірко!?

Масовка:  Згода!  Згода! Булаву йому! Згода!

Писар:      Питаю і побратимства січового і посполитства тутешнього. Питаю

                 вдруге!

Масовка:  Згода! Підтримуємо! Згода!

Писар:      І втретє питаю?

Масовка:  Згода! Згода! Згода! (підкидають вгору шапки)

Писар:      Вокс – попул – вокс деі! Голос громади – голос Бога! Тепер, пане –

                  Отамане, вам річ держати годиться.

(Довбиш б’є у литаври. Наперед виходить Отаман)

Отаман:     Товариство чесне! Не відаю, як дякувати вам за онеє у словах. Богом

                   нашим і вірою клянуся звичаї стародавні шанувати. Обіцяюся до

                   скону днів своїх бути з вами у щасті і у біді. Берегти разом з вами

                   славу та традиції козаків.

(Довбиш  б’є у литаври)

Масовка:   Слава отаману! Ура!

Писар:       Коли така воля товариства, то нам предстоїть доброхотний церемо-

                   ніал нашому новому отаману звершити. Давайте ж, браття, зробимо

                   все, як годиться.

(Наперед знову виходять представники козацької старшини: Перший, Другий,

Третій)

Перший:    Вклонись низько товариству, це воно тобі честь, а з нею і владу

                   вручає. (Отаман тричі кланяється)

Другий:      Оце тобі, щоб не гордував…(посипає голову землею) Щоб вірним

                    був звичаям козацьким.

Третій:       (виносить глечик і рушник) Щоб роду нашого козацького, товари-

                    ства запорозького до кінця життя не міняв.

(Отаман вмивається, втирається рушником. Тричі вклоняється на всі боки)

Отаман:      Вірним буду. Гордим – не буду. Товариства і роду козацького –

                    ніколи не забуду.

Писар:        Тепер тобі, твоя милість, і знаки влади до рук.

(Довбиш  б’є  у  литаври Виносять булаву  та пренач)

Масов