Цинк Zn.

Цинк – це життєвоважливий мікроелемент для всіх вищих організмів, інші ферменти являються сполуками цинку. Він небхідний для нормальної життєдіяльності людини, входить до складу карбоангідрази, фермента, який бере участь у підтримці кислотно-лужної рівноваги і других металоферментів.

Цинк знаходиться в ряді ферментів, абсолютно необхідних в ньому для проявлення своєї активності. Солі цинка є ядовиті, признаки отруєння: подразнення слизової оболонки, рвота. Харчові продукти не можна зберігати в цинковій посудині. Цинком покривають вироби з заліза і сталі, для охорони від корозії. Застосовують як конструкціонний матеріал (1-6% Al + 1% Cu) для цинкографіїі анодів використаних в електролізерах і в голованічних елементах. Цинк впливає на активність тропних гормонів гіпофіза, бере участь в реалізації біологічних дій інсуліна, нормалізуючи жировий обмін. Цинк в кровотворенні а також необхідний для нормального функціонування гіпофіза, підшлункової залози, сім‘янипузирів.

Сполучення цинка в медицині використовують в якості лікарських засобів.

В земній корі містить 8,3´10^-3% цинку, в основному, у складі поліметалічних сульфідних руд і мінералів із яких сновними являється сфалерит (цинкова обманка) і вюрцит ZnS, смітсоніт ZnCO₃, цинкит ZnO, коламин Zn₄Si₂O₇(OH)₂ ´H₂O.

Визначення цинку в біологічному матеріалі проводиться методами еммисіоною, атомно-адсорбуючою, рентгенівською стрептескопією і другими методами якісного аналізу.

Марганець Mn.

Марганець входить до  складу молекул деяких ферментів і стимулює молекул деяких ферментів і стимулює їх активність.

Організму потрібно лише в значно в малих кількостях цього елементу, а роль його в обміні є дуже велика.

Марганець входить в склад всіх рослинних і тваринних організмів. Для живи організмів має життєво важливе значення. Він активує багато ферментованих процесів. Марганець необхідний для синтезу глікозаміногліконів хрящової тканини, для еритрогаезів і утворення гемоглобіна.

Він стимулює синтез холестерина і жирних кислот, виявляючи тим самим гіпотронні дії. Марганець відноситься до промислових отрут з різким вираженими токсичними властивостями. Надмірне поступлення  марганцю в організм тварин веде до підвищення його концентрації і появи в них ідентичних змін в кістках при рахіті. Крім впливу на процеси кровотворення. Марганець впливає на антителогенез, прискорює утворення антитіл.

У металургійній промисловості марганець широко використовується для зв‘язування сірки і кисню в чавуні і сталі.

В організмі дорослої людини міститься 20 мг марганцю. Особливо багато є його в клітинах, багатих мітохондріями і меланіном. В крові людини в нормі міститься близько 4-20мкг%.

В плазмі марганець зв‘язаний b - глобулінами.

При деяких захворюваннях концентрація в крові збільшується, а при деяких захворюваннях печінки – знижується.

Міститься марганець в продуктах рослин біля 8-50мг/кг, в продуктах тваринного походження нижче 0,1-2 мг/кг.

Йод – J.

Йод міститься у всіх тканинах людини. Але в основному він знаходиться в тканинах щитовидної залози в складі її гормонів – трийодтироніна і тиржсина.

В організмі дорослої людини міститься близько 25 мг йоду, із яких10-15 мг в добу.

Недостатність йоду в харчових продуктах викликає розлад функції щитовидної залози супроводжується її розростанням. Попередження людей від цього захворювання вдається шляхом додаткового ведення йоду в організм. Наприклад добавляють його до повареної солі.

Йод відноситься до галогенів. Він активно впливає на обмін речовин, тісно зв‘язаний з функцією щитовидної залози. В організмі знаходиться у вигляді неорганічного йодиду і складовою частиною тиреоідних гормонів і їх похідних недостатність йоду приводить до порушення функції залози, її гіперплазми і розвитку зоба. Підвищення концентрації йоду в крові відмічається також при вагітності і при деяких захворюваннях печінки.

Людина повинна одержувати 50-60 мг в добу. Із крові йод легко проникає в різні органи і тканини. В природі йод розповсюджений повсюди і він міститься в усіх живих організмах, воді, мінеральних водах, мінералах, ґрунті. У земній корі його міститься значно мало (3´10^-5%). Промислова кількість йоду зустрічається у водах нафтових родовищ і відкладення селітри. Найбільша його кількість сконцентрована в морі, водах, повітрі, ґрунті. Відносно йоду є багато в м‘ясі деяких риб і молюсків.

Елементарний йод легко і швидко всмоктується через шкіру і слизові оболонки, а в паро утворюючому вигляді – через легені.

Швидкість всмоктування елементарного йоду із шлунково-кишкового тракту підтверджена значним коливанням, і залежить від кількісного складу їжі. Білки і жири, які містяться в ній, зв‘язують елементарний йод і зменшують його всмоктування в кишечнику.

Із крові йод легко проникає в різні органи і тканини, місткість йоду в тканинних рідинах не перевищує 1/3 – ¼ від місткості його в плазмі крові.

Значна частина йоду, яка всмокталася (до 17% введеної дози) вибірково вбирається в біосинтез гормонів.

В значній кількості йод накопичується в органах, які здійснюють його виділення із організму. При сифілісі і туберкульозі йод накопичується також в вогнищах специфічного ураження (в гушах, туберкульозних вогнищах), що пов‘язано з високим вмістом в них ліпідів. Виділення йоду із організму здійснюється головним чином нирками (до 70-80% від введеної дози) і частково екскреторними залозами – слинними, молочними, потовими, залозами слизистої оболонки шлунка. Існує певна закономірність розподілу йоду в атмосфері, воді і ґрунтах.

Найбільша його кількість сконцентрована в морській воді, повітрі і ґрунтах приморських районів. В цих же районах відмічається найбільш висока місткість в рослинних продуктах – зернових, овочах, картоплі і фруктах, а також в продуктах тваринного походження – м‘ясі, молоці, яйцях.

Значно багато йоду міститься у м‘ясі деяких морських риб і молюсків. Особливо багато йоду в рибному жирі (до 770 мкг%).

Кобальт – Со.

Особливо велике значення для організму мають мікроелементи кобальт, марганець і цинк, та інші. Їхня кількість в організмі є значно в малих кількостях, але роль їх в обміні є дуже велика.

Біологічна роль кобальту в значній степені зв‘язана з його участю в каталітичної ферментальної функції вітаміну В₁₂ складовою частиною якого є він. Входить до складу багатьох анти аналітичних лікарських препаратів.

Його широко використовують в електроніці, в металургії при одержуванні різноманітних сплавів металів і окремих сталей, в кількості каталізаторів при виготовленні барвників, а також забарвленні скла, паперу. Довго живучий ізотоп ⁶⁰Со широко використовується в науці, техніці і сільському господарстві в кількості радіоізотопного індикатора.

Він являється постійною складовою частиною рослинних і тваринних організмів і відносяться до числа важливих мікроорганізмів, також Со є фізіологічно-активний – впливає на кровотворення і обмін речовин. Широко використовується в медицині для променевої терапії, радіоцинної стерилізації медичних матеріалів, виробів і лікарських засобів, виробів і лікарських засобів,  що спричиняє засвоєння заліза і стимулює його обмін в організмі.

Органічне сполучення Со застосовують у виготовленні поліефірних пластиків, тетрокарболізатора при різних синтезах і для нанесення кобальтових покриттів. Він міститься в значно малій кількості в річковій, озерній і морській воді, в морських рослин, в організмі риб і інших морських тварин. Із харчових продуктів найбільше його міститься звичайно в горосі (15,0 мкг%), фасолі, яка складає близько 12,1 мкг %, полуниці (9,8 мкг %), голанському сирі (4,32 мкг %). Важлива роль належить кобальту при ендогеннім синтезі вітаміну В₁₂.

Фтор – F.

Фтор у невеликій кількості міститься у всіх тканинах людини.

У крові людини місткість фтору коливається в межах 0,03-0,07%. Значно більше його є в кістках (10-30 %) і особливо багато є в зубах (в емалі 120-150 мг %, в дентині близько 50 мг %).

В кістках і зубах фтор знаходиться в нерозчиненому вигляді фтор кальцієвої солі, фосфорної кислоти фтор апарата. В організмі фтор потрапляє безпосередньо з питною водою. Оптимальна місткість фтору у воді коливається в межах 0,5-1,2 мг в 1 літрі.

В місцевостях, де місткість фтору у воді нижча і де харчові продукти бідні на фтор, часто зустрічається кароїз зубів, але надлишок фтору викликає друге захворювання – флюфоз.

Фтор відноситься до біомікроелементів і відіграє значну роль в розвитку і мінералізації кісток зубів. Відноситься до абсолютно необхідних для організму мікроелементів.

 В медицині деякі фторомісткі сполуки зустрічаються, як лікарські засоби, вони використовуються для наркозу, в кількості кровозамінників.

По знаходженню в земній корі (6,5´10^-2%) дванадцяте місце серед хімічних елементів, в гірських породах його концентрація в середньому складає 300-800мг/кг, в ґрунті віз 30 до 320 мг/кг, в підземних водах – до 20 мг/л і більше, в морській воді – 0,7-1,4мг/л, в атмосферному повітрі – від 2´10^-6 до 4´10^-4 мг/м³.

 Фіф являється остереотипним елементом в зубах і кістках людини і тварини його місткість сягає 2000 мг/кг і вище, в середньому він же складає 240 – 560 і 200 – 400 мг/кг.

Джерелом його, потрапляю чого в біосферу, являється вулканічні гази, місткість до 2,5% фтору і вулканічні гірські породи, в яких знайдено біля 90 фторомістких матеріалів.

Фтор стимулює репаративні процеси при переломах кісток, попереджає розвитку синильного остеонороза.

Бром – Br.

Бром – це постійна складова частина різних тканин організму людини і тварин. В тканинах ссавців місткість брому нерівномірна і коливається в межах 0,1-0,7 мг %. Значно вища концентрація брому в гіпофізі. В організм бром поступає з харчовими продуктами (рослинного походження) і невеликою кількістю його вводять з кухонною сіллю.

Солі брому широко використовуються в медицині в кількості лікарських речовин.

Відомо 2 стабілізатора і 20 радіоактивних ізотопів. Місткість брому в земній корі складає 0,6´10^-4%.

В природі зустрічається і вигляді сполучення у воді деяких соляних озер, морської води близько 0,005 %, в бурових водах і також хлоромістких мінералів. Бром містить також в рослинних організмах; найбільш багаті ним фасоля і горох. В тваринних організмах бром міститься переважно в крові, спинномозковій рідині і гіпофізі.

В промисловості бром дістають з природних джерел – із морської води, з концентрованих розсолів (ропи) соляних озер.

Бромна вода застосовується як окисник і бромуючі засоби в хімічному синтезі і аналізі. Бром утворюється багатьма сполуками з різними органічними речовинами.

Він широко використовується у (медицині) промисловості – в виробництві антидетонаторів горючого, в органічному синтезі, в фармацевтичній, фото- і кінопромисловості.

Деякі органічні сполуки брому використовують як інсектициди, а також, а також як ефективні вогнегасні засоби.

В медицині при лікуванні неврозів, істерії, безсоння і інших розладів і інших розладів нервової системи, широко використовують броміди калію, натрію, кальцію і алюмінію, а також деяких органічних сполук брому. Надмірне накопичення в організмі викликає бромистих солей викликає шкірні висипки і пригнічування нервової системи.

Мідь – Cu.

Мідь відіграє важливу роль в організмі людини, входить до складу деяких окислених ферментів. Велике значення має мідь в процесах кровотворення, при синтезі гемоглобіну і ферментів цитохромосомів, де її функції тісно пов‘язані з функцією заліза.

Місткість міді в плазмі крові людини складає 0,1 мг %.

Мідь є важлива для процесів росту (значна частина міді захоплюється плодом). Вона впливає на функцію залоз внутрішньої секреції, властива інсуліноподібна дія, в зв’язку з чим сполучення міді приймають інколи хворі на цукровий діабет.

Недостатність міді в їжі тварин приводить до розвитку у них ряду паталогічних процесів. Добова необхідність в міді для дорослої людини становить 0,035мг на 1 кг. Найбільше багаті міддю гов‘яжа і свиняча печінка, шампіньйони, печінка палтуса, печінка тріски.

Мідь входить в структуру або склад активного центру багатьох метало протеїдів рослинних і тваринних пластоцианіна, хлоропластів, поліфенолоксідаз, лаказо, дофін - b - гідроксилази, гемоціаніна, а також виявившихся в складі інших білків, функція деяких в організмі кінцевого зупинення.

Мідь в метало протеїдах коливається від 0,2 до0,8%. В організмі дорослої людини міститься 100-150 мг міді, в м‘язах і кістках міститься 50%, а в печінці – 10% всієї міді організму. Особливо багаті на мідь горіхи, гриби, боби, соя, кава, печінка тварин.

Використана література.

1.     Медичний енциклопедичний словник.

Автор: Р.І. Вишневський, А.І. Троян, М. П. Зяблюк, А. М. Кудрицький.

2. Вирізки журналу "Медичний вісник” та "Охорона здоров‘я”.