Педагогічна діяльність М.В.Ломоносова

М.В.Ломоносов (1711-1765) народився в с. Холмогори Ар­хангельської губ. у сім'ї рибалки. Елементарну освіту здобув у сільських домашніх вчителів за підручниками М.Смотрицького та Л.Магницького. Вже 19- річним юнаком вступив до Москов­ської слов'яно-греко-латинської академії. Протягом 1733 року навчався у Києво-Могилянській академії. Пізніше, з 1736 по 1741 рр., навчався у Німеччині (вивчав хімію, математику, фізику, філософію у знаменитого Лейбніца). З 1742 р. призначений ад'юнктом, а з 1745 р. - професором хімії, пізніше академіком Російської Академії Наук. Чимало років свого життя віддав вче­ний справі розвитку гімназії та університету при Російській АН, працюючи в той же час викладачем у цих закладах.

Саме енциклопедичність нау­кових інтересів спонукала вче­ного до цілої низки відкриттів у різних напрямках науки: фі­лософії, хімії, математики, гео­графії, фізиці та ін. Прогрес людства вчений вбачав у роз­витку науки й освіти. У вихо­ванні науковець відстоював принцип народності, підкрес­люючи, що російському наро­дові властиві любов до Вітчиз­ни, гуманність, вірність гро­мадського обов'язку, працьо­витість, допитливість, відвага, скромність.

Метою виховання, на його думку, має бути підготовка грома­дян своєї Вітчизни.

До змісту освіти він включав вивчення рідної мови, літерату­ри, історії, математики, іноземних мов, природознавства, піїтики, риторики, географії.

Система освіти, на його думку, повинна складатися з трьох ступенів державної безстанової школи: початкової, середньої (гі­мназії) та вищої (університету). Головне завдання школи полягає у тому, щоб виховати у дітей любов до праці, навчати їх "правил і прийомів поведінки", дати освіту.

    Заслуговують на увагу методичні праці вченого, зокрема, "Регламенти" для академічної гімназії і для гімназії Московського університету (1755). Важливо, що проект та статут Московсь­кого університету теж розроблялися Ломоносовим. Суттєвим є те, що вчений передбачив саме ті факультети у цьому вузі, котрі найповніше віддзеркалювали тенденції світової практики вищих навчальних закладів і найповніші досягнення світової науки. Важливими принципами діяльності університету, на його думку, є відкритість та автономність. Для цього ж закладу вчений написав "математичну хімію" та "Фізичну хімію".

М. Ломоносов створив також ряд підручників для інших ти­пів шкіл: "Краткое руководство к красноречию", "Российская граммалпіка", "Краткий российский летописец с родословие.м"', "Древняя российская исторіїя". Зокрема, "Российская граммати-ка" М. Ломоносова протягом півстоліття була найкращим посіб­ником і витримала чотирнадцять видань.

М. Ломоносов вважав, що основними методами навчання є бесіди, розповіді і лекції, які доцільно супроводити вправами;

навчання повинно забезпечувати свідоме, міцне, систематичне засвоєння матеріалу. Навчальний матеріал доречно викладати коротко і стисло, а кожне теоретичне положення підкріплювати фактами; у навчанні учнів потрібно враховувати їх вікові особли­вості, природні нахили, своєчасно переходити від легкого до важко­го, від простого до складного.

У вихованні, як вже зазначалося, М. Ломоносов обстоював принцип народності. Зокрема, йому належить ідея організації різноманітних з'їздів домашніх акушерок. Також він розробляв основи російської народної медицини для попередження хвороб серед дітей простого російського люду. Могутнім засобом на­родного виховання вчений вважав працю, приклад батьків.

Доречно згадати й благодійницьку діяльність Ломоносова. У його будинку (у Петербурзі) постійно проживали найздібніші діти з малої батьківщини, котрі за кошти вченого отримували вищу освіту.

СТАТУТ 1786 ГОКУ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ПРО ЗМІСТ ТА ОСОБЛИВОСТІ ШКІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

У 1786 році було затверджено "Статут народних училищ у Російській імперії", згідно з яким у губернських містах запрова­джувались головні народні училища - школи з 4-х класів, але з 5-річним курсом навчання, а в повітових - малі народні училища -2-класні з дворічним терміном навчання. Навчання оголошува­лось безстановим і безплатним.

Реформа 1786 року мала на меті дати освіту в основному мі­ському населенню. Прийняття Статуту впливало на освіту Украї­ни, сприяючи відкриттю нових шкіл в ряді міст. Проте охопити все населення училища не могли і не стали масовою школою. Широкі маси українського народу, по суті, були позбавлені мож­ливості здобувати освіту та й сам її зміст мав антинародний хара­ктер: у школах заборонялася українська мова, ігнорувалися на­родні звичаї, традиції виховання. Переслідувалися прогресивні діячі освіти, школа перетворилася у знаряддя русифікації україн­ського населення.

Населення України ставилось негативно як до головних, так і до малих народних училищ, вважаючи, що вони готували лише канцеляристів і сутяг, ненависних народу. Український народ, як і раніше, хотів учити своїх дітей у дяківських школах, але уряд не визнав цих шкіл і вживав проти них рішучих заходів, забороняю­чи ходити до дяківських шкіл і змушуючи відвідувати урядові. Але й за цих засобів боротьби з дяківськими школами, в них вчи­лося значно більше дітей, ніж в урядових школах.

Недостатня кількість шкіл змушувала українську шляхту від­давати своїх дітей на навчання до Петербургу і Москви, або ж до західноєвропейських вищих навчальних закладів. Українська шляхта відчувала потребу університету в Україні. Але жоден з проектів створення в Україні університету не діждався реалізації за часів Катерини II, оскільки нейтралістська політика російсько­го уряду взагалі була спрямована на те, щоб не допустити на Україні існування університету - може, з міркувань, що саме український народ має особливу "схильність до наук".

Дещо інший шлях у II половині XVIII ст. пройшла освіта і школа у Східній Галичині, на Буковині та в Закарпатті, які опи­нились під юрисдикцією австро-угорської монархії. Українським народ відразу відчув увесь тягар австрійської бюрократичної .державної машини. Австрія дозволяла польській шляхті брати участь в управлінні краєм, внаслідок чого український народ тер­пів подвійний гніт.

Із посиленням експлуатації українського народу австро-польська шляхта спрямувала свою діяльність на знищення всього українського. Австрійські колонізатори з презирством ставились до культури, мови, традицій західних українців, намагалися при­тупити їхнє прагнення до воз'єднання з усім українським наро­дом. В школах Галичини навчання велось переважно польською, іноді німецькою мовою.