Червоний колір Київської землі трансформувався з часом у малиновий прапор запорізьких козаків ( ХУ – ХУІ ст. ).

1-й ведучий. Червоний прапор був завжди символом героїки українського народу – так свідчать українські думи вже багато століть. Це підтверджується, зокрема, думою про Самійла Кішку – козака, що втікав з турецького полону.

3-й читець. Він повертався в Січ на турецькій галері, яку вартові січові козаки спочатку прийняли за ворожу і почали обстрілювати, але Кішка вчасно

                    Чогось здогадав,

                    Сам на чердак виступав,

                    Червонії хрещатії давнії корогви

                    Із кишені винімав,

                    Розпустив, до води похилив…

                    Сам низенько уклонив.

                    І запорожці радісно опізнали і прийняли свого побратима.

1-й ведучий. А в народній пісенній уяві з’явився символічний образ боротьби Червоної Калини України. Найрішучіше цей крок було зроблено в легендарній пісні часів Хмельниччини "Розлилися круті бережечки…”. Цій калиновій козацькій пісні, особливо її останнім восьми рядкам, було призначено історією стати одним з найкращих гімнів України ХХ ст.

1-й читець.

                    Гей, у лузі червона калина ,

                    Гей, гей, похилилася;

                    Чогось наша славна Україна,

                    Гей, гей, засмутилася.

                    А ми тую червону калину,

                    Гей, гей, та піднімемо,

                    А ми ж свою славну Україну,

                    Гей, гей, та розвеселимо!

2-й ведучий. Проте, окрім малинового прапора, козацькі полки мали прапори різних кольорів, в тому числі жовті, сині, зелені та ін. Жовті та сині барви найчастіше зустрічаються в козацькому одязі часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

3-й ведучий. З ХУІІІ ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорізького все частіше виготовляють з блакитного полотнища, на які жовтою фарбою наносять хрести, зорі, зброю, постаті святих. Подібні барви поширюються і на знамена козацьких полків Слобідської України. Зокрема корогва Балаклійської сотні Ізюмського полку була такою: на жовтій землі – червоний хрест, над ним - корона і блакитні лаври.

2-й читець.

                    Ой пущу я кониченька в саду,

                    А сам піду к отцю на пораду.

                    Отець мій по садочку ходить,

                    За поводи кониченька водить.

                    "Ой на, сину, коника, не гайся,

                    Щоб ти ‘ д того війська не зостався!”

                    Військо йде, короговки мають,

                    Попереду музиченьки грають.

3-й ведучий. Ще напередодні Великої Вітчизняної війни в Ермітажі зберігалося чимало козацьких знамен, на яких можна було побачити поєднання цих двох кольорів.

2-й ведучий. Слушно згадати відомого письменника Олексу Стороженка, який свого часу навчався у Харкові. В його єдиній поетичній декларації про Україну, яку автор бачить, як Матір ( уподібнення України з матір'ю має глибокі корені, зокрема в поезії бароко, що творилась у часи Козацької держави, де Україна бачилася ще й Козацькою Матір'ю ) незвичайні символічні рядки:

3-й читець.

                    Була гарна наша Мати,

                    Значна, сановита,

                    Синім небом заквітчалась,

                    В степу сукню мала.

                    Лісами вбиралась

                    І стьожкою блакитною

                    В коси Дніпр вплітала.

2-й ведучий. Тут виразно декларуються національні барви: «Синім небом заквітчалась» і «Стьожкою блакитною в коси Дніпр вплітала», а що «в степу сукню мала» – ясно, що жовту.

3-й ведучий. В силу обставин, політичної розчленованості та відсутності своєї державності в Україні за часів феодалізму єдиної уніфікованої символіки практично не існувало.

Потреба у відображенні національної символіки виникла в ході розвитку національно-визвольного руху в західноукраїнських землях в середині ХІХ ст. Тоді створена інтелігенцією у Львові Головна Руська Рада прийняла як національну емблему колишній герб Галицького князівства – зображення жовтого ( золотого ) лева на блакитному полі. Поширення цих кольорів можна спостерігати на прикладі про оздоблення зали, в якій товариство "Руських жінок” Станіслава влаштувало вечір пам’яті Тараса Шевченка в березні 1895 року. Газета "Діло” розповідала: "На естраді посеред екзотичних квітів і зелені украшений синьо-жовтими фестонами пишавя величавий бюст Шевченка".

1-й ведучий. Аналогічну картину спостерігаємо й у Східній Україні. Незважаючи на заборону російського уряду відзначати 100-літню річницю від дня народження Великого Кобзаря, київське студенство вийшло у березні 1914 року на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами.

З початком першої світової війни ( 1914 р. ) в австро-угорській армії було створено військові частини з українців – Українські січові стрільці. Вони мали прапор, на якому був зображений архангел Михаїл, що тримає в одній руці меч, в другій – щит, де зображений золотий лев на блакитному фоні.

2-й ведучий. Після лютневої революції 1917 р. по країні прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій. У Києві такий мітинг відбувся 29 ( 16 старого стилю ) березня. На ньому робітники, солдати, інтелігенція йшли під червоними та жовто-блакитними прапорами. Під цими ж прапорами відбувалися масові маніфестації в Харкові, Севастополі та баг атьох інших містах Російської імперії, в тому числі й двадцятитисячна демонстрація у Петрограді.

1-й читець. Газета «Речь» писала про ці події: « Над натовпом перед Казанським собором майоріли величезні прапори жовто-синього забарвлення колишньої Запорізької Січі й Гетьманщини». Інша газета, «Русская воля», доповнювала: « У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі – «Хай живе вільна Україна!». В київській газеті «Последние новости» був надрукований вірш Ядова «16 марта», у ньому є такі рядки:

2-й читець.

                    А под этим лучезарным

                                                     сводом

                    В вихре труб ликующего

                                                    звона,

                    Над свободным радостным

                                                    народом

                    Гордо рдеют красные

                                                    знамена.

                    Не сдержать ликующей

                                                    стихии,

                    Не объять очами всей

                                                    картины...

                    Вот сияют желто-

                                                    голубые

                    Гордо флаги

                                                    "Вільной України".

3-й ведучий. Жовтий та синій кольори як державні барви були прийняті офіційно Законом Української Центральної Ради у Києві.

3-й читець. Незабутній Павло Тичина так описав проголошення УНР:

                    Ой що в Софійському заграли дзвони, затремтіли,

                    На білі голуби – ангели в небі полетіли,

                    Ой там зібралися під прапори, під сонячні ще й сині.

                    Віднині – не буде більш пана у вільній Україні.

1-й ведучий. Такі самі кольори мав і прапор ЗУНР, ухвалений Законом про самостійність українських земель Австро-Угорської монархії (листопад 1918 року).

Прапор Організації українських націоналістів ( ОУН ), створеної у Відні 1929 року, і пізніше УПА - Української повстанської армії, як політичних угруповань, мав червоно-чорний колір. Стосовно цього було ухвалено спеціальну постанову на 2-му Великому зборі ОУН у квітні 1941 року.

2-й ведучий. Як національний прапор українського народу жовто-синє знамено було визнано окупаційною владою панської Польщі в Галичині ( 20-30 рр. ). Було багато випадків, коли хлібом-сіллю та синьо-жовтим прапором цілими селами у вересні 1939 року селяни Галичини зустрічали радянські війська, що, однак, закінчилося трагічно для організаторів цих зустрічей – невдовзі вони були репресовані та знищені сталінським режимом.

3-й ведучий. Сьогодні Державний прапор постійно майорить на будинках Президії Верховної Ради України, резиденції Президента України, його представників в областях і районах, Кабінету міністрів України, у святкові дні – на будинках міністерств та відомств, інших державних та громадських організацій.

Синьо-жовтий Державний прапор України піднімається при відкритті міжнародних конференцій, під час офіційних церемоній, при врученні міжнародних спортивних призів. Наш прапор тріпотить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу і Кіліманджаро.

1-й читець.

                    Негода. Наче хвилі у Дніпрі,

                    Нуртують чорні хмари угорі.

                    Бувало також: мряка та імла

                    Неждано чистий обрій облягла.

                    Раптом бачиш трепетну блакить –

                    То український прапор майорить.

                    Зима настала. Глибоченний сніг

                    На сквери, площі і бульвари ліг.

2-й читець.

                    Та подивися, друже, у вікно,

                    Де має жовто-синє знамено.

                    Ласкавий літній легіт проліта...

                    Он там цвіте пшениця золота.

                    Це український прапор - дивоцвіт.

                    Відбився в ньому неповторний світ.

                    І чорноморська гожа синява,

                    І далина мрійлива степова.

                    Карпати в нім, Донбас, Галичина –

                    Вся прехороша рідна сторона.

                    В нім біль народу, гордість, жаль і гнів,

                    Чекання світлих, радісних часів.

                    Ю.Загорський. "Негода. Наче хвилі у Дніпрі…”.

1-й ведучий. Дорогі друзі! Любіть свій народ, свою землю, яка є найкращою в світі.

2-й ведучий. Любіть свою Україну, пишайтесь її символами.

3-й ведучий. А сьогоднішнє свято нехай послужить зціленню і відродженню наших душ.