Верба завжди добре впливала на організм людини. А в останню неділю перед Великоднем люди  освячують у церкві вербові гілки, б'ють ними один одного, промовляючи:

Не я б'ю –верба б'є,

Не будь сонливий.

До роботи лінивий,

Будь здоров, як вода,

Рости, як верба!

Учень.

Верба – одвічний символ України,

Також: відома культова рослина.

Символізує вірність, рідний край,

Любов безмежну, ніби небокрай.

          Класний керівник. Крім тих оберегів, які ми сьогодні назвали, в українського народу є й інші – жито, барвінок, лелеки.

1-й учень.

І жито – також символ України.

Це обрядова, культова рослина,

Це знак добробуту і злагоди в сім’ї

І довгого життя на цій землі.

Народна мудрість стверджує: без жита

Людина не могла б на світі жити.

Тож на достаток і на довгий вік

Тоді, коли новий надходив рік,

Ходили хлопці житом засівати.

І наречених також посівати

На щастя, на добро обряд велів

Цим життєдайним символом полів.

2-й учень.

Барвінок – теж: рослина обрядова,

Це символ пам’яті і вірності, здоров'я,

Краси і вічності, безсмертя, довгих літ,

Любові знак – барвінку синій цвіт.

3-й учень.

Лелека – символ щастя і родини,

Любові до своєї батьківщини,

Добробуту, продовження життя.

Надії символ, віри в майбуття.

          Та головним оберегом українського народу була Берегиня – жінка-мати. ЇЇ слово, тепле і ласкаве лікувало і повертало сили після хвороб, захищали від злих сил і давали наснагу. Берегиня підтримує домашнє вогнище, вона стоїть коло витоків нового життя, плекає і зміцнює його.

Мама! Найдорожче слово в світі,

Де б не був ти, щоб ти не робив,

Та вона твій шлях завжди освітить

Ніжним серцем, відданим тобі.

В дні сумні, в дні на щастя щедрі

Мама буде у житті твоїм.

Тож живи, як мама, щиро й чесно.

І як мама, лиш добро твори.

          Висновок. Отже, ми з упевненістю можемо сказати, що в українців є багато оберегів, які лікують, прикрашають, оберігають від зла, але найголовніший – мама – Берегиня сімейного вогнища, захисниця домашнього затишку. Я дуже хочу, діти, щоб ви пам'ятали: без жінки-матері не було б нас.

          Бережіть, шануйте, любіть обереги, вивчайте традиції свого народу, адже ми – українці, пишаймося цим.

Поетично оспівує славні сторінки червоного прапора України у вірші "Парад перед Брамою Вічності” наш видатний поет-лірик, депутат Верховної Ради України Б.Олійник:

Стягам калиновим

                          вклонимось,

Що не схилились орді.

За ратоборців

                          помолимось

Небу, Землі і Воді.

Крізь півстоліття невгоєне –

Різних призовів і дат –

Строго шикуються воїни

На Історичний Парад.

У великодньому леготі,

Чисті, як правда сама,

Встали живі із полеглими:

Мертвих між ними — нема!

Пам’ять

                     свічею величною

Перед полками горить.

Пильно вдивімось у вічі їм

В цю заповідану мить.

Бо за сурмою пророчою

Під корогвами весни

Підуть у вічність вони

Прямо з Параду урочого.

Підуть, зоставивши правнукам

У заповітний хосен

Вірність Присязі і Прапору,

Честь непорочну імен.

Стягам порфіровим

                         вклонимось.

На ратоборців помолимось

І возвістуєм литаврами

Всім на широтах земних,

Як ми Дев’ятого Травня

В образах ратників праведних

Вперше впізнали… святих!

Як, небесами повінчаний,

Вклавши у піхви меча,

Їх перед Брамою Вічності

Сам Змієбор

                          зустріча!

"«Прапор Руси повіває

Синьо-жовтий, злотом тканий,

А на нім завіт сіяє

Мономахом ще нам даний.

Гей! Єднайтесь, рідні діти,

Бо в єдности наша сила –

Єдність може лиш злучити,

Що незгода розлучила..."

М.Рус.

1-й ведучий. 23 серпня 2006 року, український народ, усі ми, вперше святкували День Державного прапора України. Тобто ми стали свідками зародження ще однієї, дуже важливої для політичного та національного єднання нашого народу державної традиції.

Читець 1.

                    Вже скільки закривавлених століть

                    Тебе, Вкраїно, імені лишали...

                    Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить:

                    Внесіте прапор вільної Держави!

                    Степів таврійських і карпатських гір

                    З'єднався колір синій і жовтавий.

                    Гей, недругам усім наперекір –

                    Внесіте прапор вільної Держави!

                    Ганьбив наш прапор зловорожий гнів,

                    Його полотна в попелі лежали...

                    Але він знов, як день новий розцвів,

                    Внесіте прапор вільної Держави!

                    Повірмо в те, що нас вже не збороть,

                    І долучаймось до добра і слави.

                    Хай будуть з нами Правда і Господь –

                    Внесіте прапор вільної Держави!

                    В.Крищенко. Прапор України.

2-й ведучий. До внесення прапора вільної України прошу всіх встати!

Внести прапор!

Державний прапор - одна з офіційних емблем держави, яка символізує її суверенітет. Український державний прапор являє собою синьо-жовте прямокутне полотнище з двох рівних за шириною, горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.

3-й ведучий. Поєднання кольорів синього і жовтого може трактуватися багатозначно: це кольори сонця, Верховного божества наших предків, та води – основних життєдайних сил і символів української міфології, це і чисте, мирне, безхмарне небо, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символом мирної праці і достатку, це золотий вогонь свічок на вінках, що пливуть синіми водами рік на свято Івана Купала, фрески Софійського та Михайлівського соборів у Києві. Однак головна ідея синьо-жовтого – це велика гармонія космосу, сонця, води та всього, що на землі сущого.

2-й читець.

                    Небесно-золотий наш стяг

                    Ти пахнеш небом щирим злотом

                    На тебе йде орда болотом

                    Ти вдома вже а не в гостях

                    Вогонь з водою шал стихій

                    В тобі запікся у двобої

                    Тут первні світу тут обоє

                    В обіймах в долі грозовій

                    Але вже каже нам судьба

                    Аж зазирає Богу в вічі

                    А я вже тут була не двічі

                    Вже не піду помру хіба

                    І. Драч. ”Небесно-голубий наш стяг…”

1-й ведучий. Прапори держав, народів відомі нам з античних часів. Давні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичнества, а після запровадження християнства вони освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов'яни обожнювали свої знамена й вірили, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідеалів. Прапороносцями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали обов'язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його.

2-й ведучий. Серйозне вивчення кольорових композицій у літописних пам'ятках дало підставу російським геральдистам у 1910 році назвати синій і жовтий серед державних кольорів Давньої Русі.

Цікавою є версія львівського мовознавця М.Роговича щодо давньої української традиції поєднання жовтого та синього кольорів. Так, згідно з нею, слово «хохол», яким дехто зневажливо називає українців, монгольського походження: «хох» – синій, небесний, «улу» ( юлу ) – жовтий. Кінцева голосна редукується, і ми маємо теперішнє звучання.

Ця здогадка досить вірогідна. Згадаймо: в багатьох літописах вказується, що мечі як символ незалежності і перемоги фарбували у синій колір, а вкладали їх у золоті піхви.