Державні народні символи України

Мета. Ознайомити дітей з національними та народними символами України; формувати національну свідомість школярів; виховувати почуття любові до своєї землі.

          Обладнання. Державний прапор України, Герб, Гімн, Конституція України, вишиті рушники, гілочки верби та калина.

          Класний керівник. Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню-колисанку, пішла стежиною до школи. Ці почуття вічні.

1-й учень.

Що таке Батьківщина?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна песня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою криниця,

В чистім полі пшениця.

Серед лугу лелека

І діброва далека,

І веселка над лісом,

І стрімкий обеліск.

2-й учень.

У всіх людей одна святиня,

Куди не глянь, де не питай,

Рідніше нам своя святиня,

Аніж земний в чужині рай.

Нема без кореня рослини,

А нас, людей , без Батьківщини.

          Класний керівник. Так, для кожного з нас найдорожча і найрідніша та земля, на якій ми народилися, де живуть наші батьки, рідні, де поховані наші предки.

          Це – наша рідна земля, наша Україна. Кожна країна світу обов'язково має свої символи. А що означає слово «символ»?

          Учень. Символ – це предмет, який характеризує державу, відображає її побут, традиції, господарювання, історичне минуле, прагнення народу.

          Класний керівник. У статті 20 (розділ 1) Конституції України записано: «Державними символами України  є Державний Прапор України, Державний Герб, Держаний Гімн України». Символіка – своєрідна візитна картка країни, вона ніби представляє її, підтверджує її існування.

          З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя.

          Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім'я Тризуб.

          Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жовтий одяг. Сміливий і сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними вчинками. Люди запам'ятали його і назвали Прапором.

          А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала йо-го дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім'я Тризуб.

          Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку-Україну.

          1-й учень. Герб – розпізнавальний знак держави. На Україні це золотий тризуб на блакитному тлі. Він був родовим знаком Рюриковичів. Згодом карбувався і на срібні х монетах Великого князя Київського Володимира Великого. Існує близько сорока версій пояснення тризуба: це риболовний гарпун, вила бога Нептуна, уособлення природних стихій (повітря, води й землі), а можливо відображено триєдність життя: батько – мати – дитя, які символізують собою силу, мудрість, любов.

          2-й учень. Після проголошення Української Народної Республіки в листопаді 1917 року в Києві відбулася спеціальна нарада, в якій взяли участь знавці українського мистецтва, гербознавці. На ній пропонувалися такі символи майбутнього герба України: архангел Михаїл, козак із самопалом, золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Було вирішено зупинитися на символі тризуба.

          30 серпня 1991 року, після проголошення Акту про незалежність України, був прийнятий Національний Державний герб – золотий тризуб на блакитному тлі.

Знак країни головний –

Це тризубець золотий.

Він – як сонце в небі синім,

В ньому слава, в ньому сила,

В нім священне слово «воля»,

Що рятує від недолі.

Будь же, рідна Україно,

Під гербом цим вільна й сильна.

Хай про тебе в цілім світі

Знають всі: дорослі й діти.

          Класний керівник. А тепер давайте з'ясуємо, яку роль відігравав прапор у різні часи?

          1-й учень. Прапор, як засіб сигналізації, відомий з античних часів. Найчастіше це був шматок ткани-ни, прив'язаний до списа чи держала і вказував місце збору воїнів. Наші пращури обожнювали пра-пори, освячували їх і вірили, що вони у воєнний час найсвятіші від усіх ідолів.

          Великого розквіту українська символіка набула за часів козацтва. Свої прапори мали полки, курені, сотні. Великий прапор Січі був червоний з архангелом Михаїлом на лицьовому боці й білим хрестом, оточеним золотим сонцем, півмісяцем і зірками на лівому боці. Прапори куренів були малиновими із зображенням архангела Михаїла чи білих хрестів. Було чимало комбінацій кольорів. Наприклад, на червоному полі – жовтий хрест, лиштва – блакитна, а по ній – жовті зірки. На іншому – блакитна лиштва і зірки на хресті – білі. Деякі прапори мали поєднання жовтого і блакитного кольорів. Вико-ристовувався в прапорах і зелений колір.

          Класний керівник. А чому саме синьо-жовті кольори є основою прапора?

         Учень. Жовтий колір – це колір пшеничного поля, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі. Жовтий колір – це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

          Синій колір – це колір ясного, чистого, мирного неба. А невже без живлющої матері-води визрів би, заколосився б хліб? От вам і ще один блакитний колір – колір цариці води.

          Класний керівник. Сьогодні синьо-жовтий прапор майорить на всіх державних установах України, під ним ходять у моря-океани українські пароплави. Стрімко злітає це полотнище і на різних спортивних змаганнях, коли на п'єдестал пошани підіймаються українські спортсмени.

          Гордо розвівається синьо-жовте знамено, промовляючи всьому світу: «Є у світі Україна!»

Синьо-жовтий прапор України –

Це безхмарне небо, синє-синє,

А під небом золотіє нива,

І народ – і вільний, і щасливий.

Прапор, як святиню, любі діти,

Треба шанувати й боронити.

Прапор – символ нашої держави,

Він для всіх ознака сили й слави.

Класний керівник. А що означає слово «гімн»?

Учень.  Слово  гімн  – грецького  походження (дослівний переклад —похвальна пісня) – урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.

          Слова національного Гімну «Ще не вмерла Україна» написав у 60-х роках XIX ст. відомий ук-раїнський поет Павло Чубинський, а музику – композитор Михайло Вербицький.

          Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, в них сконцентрована жива історія народів, їх прагнення до волі.

          Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Спочатку вони виконувалися на честь богів та героїв. З плином часу гімн став урочистою піснею, яка об'єднувала близьких за духом людей, надихала їх на добрі справи, дарувала наснагу.

          Музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Можна сказати, що тоді роль дер-жавного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали піднесений настрій перед битвами.

Лине пісня незабутня,

Горда, величава.

В ній – надія на майбутнє,

України слава.

Нею сонце зустрічає

Нашу Батьківщину,

День новий розпочинає –

Сильна, неподільна.

До нових здобутків кличе

Пісня Україну,

А зовуть її велично

Всі Державним Гімном

          Звучить Гімн (слухання фрагмента).

          Класний керівник. Крім державних символів, Україна має ще й народні, поетичні символи. У давнину кожне слов'янське плем'я, родина і навіть окрема людина мали свої обереги. Ними слугували трави і квіти, дерева,  кущі, птахи і силя природи, різні предмети.

          Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, калина біля вікна, барвінок, верба, чорнобривці – все це наші символи. Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова та пензля, вона завжди буде символом добра і надії. «Хата моя, біла хата, рідна моя сторона, пахне любисток і м'ята, мальви цвітуть край вікна...», «Люди добрі, хата тепла», «Чим хата багата, тим і рада», «Своя хата – своя правда, своя стріха – своя втіха», «Де будь, там будь, а свою хату не гудь», «Де хата не метена, там дівка не плетена»... Це липі часточка із немеркнучих перлин народної мудрості про отчий дім.

          Людина не має права бути безбатченком, завжди повинна пам'ятати батьківську хату, з якої вона пішла у велике життя.

1-й учень.

Хліб і сіль, рушник – гостинності ознака,

Теж культові й обрядові знаки.

Чудовий український наш рушник!

На щастя, він ще з побуту не зник,

2-й учень.

Є звичай: рушником сватів в'язати,

Дорогу молодятам вистеляти.

Прекрасні візерунки рушників.

         Класний керівник. Рушники несуть красу із глибини віків. Недарма в народі говорять: «тримай хаточку, як у віночку, а рушник на кілочку». І ще «хата без рушників, як родина без дітей».

          І сучасну, і традиційну оселю в Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають ще й досі. Для прикрашення інтер'єру оселі, для домашнього затишку, просто так, для душі. Узори на рушниках – то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – світове дерево од неба до землі, людська фігурка, немов з дитячого малюнка, – знак берегині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де висять рушники. Над вікном і над дверима, на покуті – це обереги од усього злого, що може зайти в дім.

          Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою на полотні. Без рушника, як без пісні, не обходяться народження, одруження людей, ювілейні урочистості.

          Звучить «Пісня про рушник» А. Малишка.

          Класний керівник. Рушник. Він пройшов крізь віки. І хотілося б, щоб цей символ завше прикрашав нашу оселю, був ознакою великої любові і незрадливості. «Хай стелиться вам доля рушниками!» – казали, бажаючи людині щастя.

          Класний керівник. Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. У канадців, наприклад, клен, у росіян – берізка, а в нас – верба, тополя, калина. Правду каже українське прислів’я «Без верби, тополі і калина – нема України». З давніх – давен наш народ опоетизував кущ калина, оспівав у піснях, легендах.

          Легенда про калину.

          Це було в той час, коли на Русь нападали орди татарські. Одного разу в одному українському селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли весілля було саме в розпалі, на село напали татари. Завойовники: побачили цих красунь і почали їх ловити, щоб продати в Цар-городі. Дівчата, щоб не потрапити  в неволю, почали тікати на болота і там потопились.

          На тому місці, де загинули українські дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів калина. І з того часу дівочу вроду порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.

          Учень. Калина – це символ дівочої вроди, вірності, чистоти. Леся Українка написала драму «Лісова пісня». її героїня, Мавка, у дні тяжкої зради, ходила в чорному вбранні. На грудях у неї червонів маленький пучечок  калина. «То кров моя,» – казала Мавка. Тут калина, як символ невгамовної туги за втраченим коханням.

          Калина – це пам'ять. Пам'ять про матір, найдорожчу людину в світі, про тих, хто не повернувся до рідного дому. За традицією на могилах загиблих садили калину.

          Калина – це і символ про неньку – Україну, свою домівку.

          (Звучить пісня «Калина» ).

1-й учень.

Калину і до столу подавали,

Весільні короваї прикрашали.

Як символ долі, щастя і краси,

І чистої дівочої коси.

2-й учень.

ЇЇ вплітали у вінок дівчата,

Садили кущ калина коло хати:

Очистить і повітря навесні

І знадобиться у зимові дні.

3-й учень.

Бо чай з калина –ліки від застуди.

Шанують цю красуню пишну люди

І лагідно калинонькою звуть,

Цііющий чай і сік калина п 'ють.

          Класний керівник. У поета Юрія Рибчинського та композитора Ігоря Поклада є гарна пісня – «Три поради»: «не рубай тополю край дороги, може, та тополя – твоя доля, твоя доля світла, тополина, наче пісня журавлина», «не стріляй у птаха на світанні , може, то любов твоя остання...» І третя порада:

Не ламай калину коло хати,

Бо вона заплаче, наче мати,

І впадуть на трави на шовкові

Серця сльози колискові.

Не ламай калину, не ламай калину,  

Бо вона в житті єдина.

Не ламай калину, не ламай калину –

Краще їй онуків принеси. .

          Класний керівник. Ранньої весни, коли ще лежить у лісі сніг, розпускаються квіти верби. Це одна з перших рослин, що, за біблійними легендами, після всесвітнього потопу виросла на берегах річок та водойм. Українці вірили, що дерево, яке одним із перших викидає бруньки, тобто прокидається до життя, передає   людині силу та здоров’я, оберігає її та захищає.