сучасних їй  надбань  вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки,  найновіших досягнень у галузі психології, філософії, соціології; уроків творення національного шкільництва й педагогіки періоду визвольних змагань українського народу 1917-1920 pp.;

-   простежується    намагання "психологізувати" та "соціологізувати" педагогіку, що свідчить про   педагогічно-психологічний   і   соціально-педагогічний   характер   ідей   С.Русової,   забезпечує перспективу створення особистісно- та суспільно-зорієнтованої гуманістичної системи освіти, як це передбачено сучасними державними освітніми документами;

-    теоретичні дослідження зосереджуються навколо центральної ідеї: національна освіта, школа, виховання - головна умова відродження і розвитку нації та державності, засіб формування громадянина-патріота, високоморальної особистості.

В історико-педагогічному доробку вченої акцентується на проблемах еволюції національного шкільництва у державах-колоніях, що, як і Україна, спромоглися стати незалежними або активно виборювали незалежність, а історія шкільництва трактується як невід'ємна складова загальнокультурного розвитку країн і народів. Крім того, оцінюється роль державних, культурно- освітніх діячів і визначних педагогів країн Заходу і Сходу в утвердженні національної системи освіти, що зумовлювалося прагненням С.Русової скористатися їхнім досвідом для відродження рідномовної школи й української педагогіки.    

Висока культура, свідомість, європейський рівень освіченості С.Ф. Русової сприяли тому, що питання які вона вивчала і розробляла теоретичні положення і методичні скарби, зібрані й       опрацьовані для вихователів, учителів, батьків, надзвичайно потрібні нам сьогодні.

Принципове значення має, зокрема, праця "Дошкільне виховання” найшла друком у 1918 р. її зміст склали лекції з педагогіки і психології, які Софія Федорівна читала майбутнім педагогам. Коло охоплених питань окреслюють розділи:

1)       Дошкільне виховання.

2)       Знання дитини.

3)       Творці дошкільного виховання.

4)       Зовнішні чуття.

5)       Дитяча гра – забава.

6)       Ручна праця.

7)       Розвиток мови дитини.

8)       Річеве (предметне) навчання.

9)       Наука чисел у дошкільному вихованні.

10)    Моральне виховання.

11)    Естетичне виховання.

12)    Підготовка садівниць.

13)    Сучасні дитячі садки.

14)    Український дитячий садок.

Педагогічна спадщина Софії Русової допоможе сміливо й компетентно ставити і вирішувати сучасні проблеми національного виховання дошкільнят у сім’ї  і в дитячому садку. "Мішнішою нацією в наш часи виявила себе та, яка краде других вичерпала в своєму вихованні свої глибокі  національні скарби й національній психології дала вільний розвиток”. Національне виховання виробляє у людини не подвійну хистку моральність в міцну, цільну особу... вона через пошану і любов до других народів виховує в дітях пошану і тим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народами і націями”.

С.Русова робить висновки про те, що гармонійну людину можна виховати за таких умов: виховання має бути індивідуальним, пристосованим до природи дитини (це нині лягло в основу нової концепції дошкільного виховання. яка ставить на перше місце завдання виховання особистості дитини з урахуванням її інтересів, потреб, вікових можливостей, рівня розвитку); виховання має бути національним (тепер маємо подбати і про українські дитячі садки, і про забезпечення можливостей для національного виховання представникам інших народів, що населяють Україну); виховання має відповідати соціально-культурним вимогам часу; виховання має бути вільним. Незалежним від тих чи інших у рядових вимог, ґрунтуватись на громадській організації (уже і перед нами постала потреба деполітизації виховання і навчання – рано чи пізно вона буде розв’язана прогресивно).

Ідею українського дитячого садка С.Русова розкривала на основі аналізу напрямків дошкільного виховання. теоретичних концепцій і практичних варіантів дитячих закладів, які снували у світі – в Росії, Європі, Америці. Праці Руслової з питань дошкільного виховання це не тільки історія української педагогічної думки, частка її скарбниці. Це змістовний, глибокий, науковий, всебічний аналіз специфіки нашого національного дитячого садка, на який мають не тільки орієнтуватись, а й спиратися сучасна педагогічна наука і практика.

Яку ж систему принципів побудови українського дитячого садка подає Софія Русова?

Насамперед вона підкреслює і обґрунтовує, що дошкільне виховання будується на новітніх положеннях психології і педагогіки про закономірність та умови розвитку, дитини про найбільш доцільні методи виховання.

Другий принцип концепції С.Русової полягає в тому, що в дитячому садку має панувати національний дух, виховання має будуватися на демократичному грутні – так. як колись, ще в 9 ст., на ньому закладалась українська національна школа. Здійснюючи аналіз української духовності, педагог виділяє у ній такі основні риси: перш за все, - це праця, невпинна хліборобська праця, завдяки якій вони споконвіку годували і себе, і сусідів, і інших. Специфіка селянської праці вимагає, щоб "діти стояли якнайближче до природи”.

Ще одна характерна риса українського народу і його духовності, зазначена С.Русовою, - багатюща астетична творчість, яка протягом віків виявляється у словесних творах і піснях, орнаментах, архітектурі: "Це такий фактор, який має впливати на розвиток наших дітей, щоб найкраще викликати в них творчість в цьому ж напрямку”. Ідея виховання творчої особистості висувається у більшості праць С.Русової. Так, у "Новій школі” вона пропонує різні види занять (спостереження, читання, розповідання казок) поєднувати з малюванням: "Малюнок дитячий – се мова дитяча щира й самостійна”.

Головний висновок Русової – все виховання дітей” має бути позначене мистецтвом, естетичним сприйманням і емоціями.

Щодо морального виховання, то тут, за концепцією Русової також треба орієнтуватися на національні риси, зумовлено фізичним оточенням (географічним розташуванням, кліматом, природою (та історією краю, українського народу. За своєю природою українці індивідуалісти і неабиякі гумористи.  С.Русова надзвичайно тонко описує особливості розуміння малими дітьми релігійних постулатів, наголошує на тому, що вихователі (вживає тодішню назву – садівниці) повинні особливо чуйно ставитися до релігійних почуттів і духовного життя дитини, дуже ретельно обмірковувати свій вплив. В українців релігія тісно пов’язана з культом природи, яка дає у змогу дитині глибоко відчувати і переживати невимовну красу. Русова подає чудові описи таких свят, як Різдво, Маковія, Спаса, всенощної на Великдень, а далі тактовно висловлює до морально-релігійного виховання, спираючись на досвід своєї сучасниці, відомого італійського педагога: "Монтессорі теж визнає потребу релігійного виховання, але, як і до усього другого, ставиться і до цього питання дуже просто: в садку висить картина – Мадонна Рафаеля, діти співають молитви” – от і усе. Задля українських дітей бажано переводити в життя релігійне виховання в згоді з народними звичаями, з родинними нахилами, з індивідуальними змаганнями самої дитини.

У згадуваній праці "Нова школа” з особливою увагою розглядається організація дитячих свят: "В кожнім святі треба єднати народне, національне, фольклорне з загальнокультурним і давати щось естетичне, прекрасне, радісне, веселе.

Важливим завданням дошкільного виховання за С.Русовою, є розвиток творчих здібностей дитини. Творчі сили дітей в українському садку пробуджуються і розвиваються саме засобами національного матеріалу: це виготовлення виробів з глини, дерева, декоративний розпис, вишивання різних видів. А ще в садку має лунати гарна українська пісня, плекатися рідна мова – у творах словесних самих дітей і в розповідях виховательки. В такій атмосфері рідного життя, ласки і праці, цілком сприяючих для розвитку творчих сил і міцного громадського свідомого робітника.

Над концепцією національного виховання С.Ф.Русова працювала багато років. Це була основна ідея і основна тема, що об’єднує більшу частину її досліджень. Русова мріяла і заповідала, щоб ширилися нові дитячі садки по всій Україні. Закладаючи нові основи для нового виховання, яке дасть українському народові свідомих і чесних людей, громадян, що викують і здобудуть йому і долю і волю.

"НОВІ МЕТОДИ ДОШКІЛЬНОГО ВИХОВАННЯ”

Софія Русова

Золоті джерела праць Софії Русової - це не тільки історія педагогічної і психологічної думки,  це і абсолютний сучасний погляд на загальну проблему, конкретні завдання, відповідні умови, форми і методи організації дошкільного виховання. Фрагменти з її книжки - "Нові методи дошкільного виховання", що вийшла у Празі 1927 р. у видавництві "Сіяч" при Українському Високому Педагогічному Інсти­туті їм, М.Драгоманова, як посібник (на правах рукопису) для тих, хто здобував професію дошкільного працівника. У ній розкриваються завдання дошкільного, виховання, подається характеристика вікового, розвитку дітей» С.Ф.Русова поєднувала в собі глибокого психолога, педагога і методиста водночас. Це той рідкісний випадок,  який дає змогу розглядати дитину і процес її виховання цілісно,  не розриваючи її по окремих науках і методиках.       

Примітка: друкується зі збереженням лексики   і стилістики оригіналу з  наближенням до сучасної орфографії,

П.    РОЗВИТОК     СВІДОМОСТІ

Якщо ми будемо лише пасивно спостерігати, як росте, розви­вається дитина, то сама дитина буде шукати активного впливу, автори­тету, без якого вона почуває себе безпомічною і безпорадною. А тому треба насамперед якнайкраще придивитися, пізнати душевний і фізич­ний стан дитини,  розібратись у тому, до чого вабить дитину,  та від нього її відвертає.

... Важним фактором для своєрідного виявлення дітей е веселість у життю так у родинному  оточенні,  як і в дитячому садку. Це не значить, що мусить бути постійний тарарам і галас,  НІ,  веселе життя, де панує радість, виникає з доцільного поділу  часу на працю й спочинок, від ігри,  відповідної до дитячих Інтересів, від сонця, що мусить світити в дитячих кімнатах, від щирості і приязні,  що панують у кожній дитячій установі, від задоволення своєю працею, від контакту з товаришами, що захоплені однаковими інтересами,, від краси шкільної хати, де завше мусить бути чисто, ясно, оздоблено, від краси природи тощо.

Ш.    ІНТЕРЕСИ   ДИТИНИ   В    РІЗНОМУ   ВІЦІ

... Дитина е справді експерементатор,  і нам треба за нею слідкувати на наших предметних лекціях у дитячому садку. Свобода рухів,  як того    вимагає Монтессорі, е конечною передумовою здоро­вого, правильного розвитку дитини, ці рухи ці мають бути найрізнома­нітніші,  а наша доля приводити їх до найкращої координації.

У дитячих установах повинно бути досить вільного простору і в хаті, й надворі, щоб діти мали змогу вільно рухатись. Використовуючи рухливість дітей можна різноманітне, впливати на їх виховання,  бо ніщо так не привчає до дисципліни, як гімнастика й взагалі координація рухів» Ніщо не дає дитині такої надзверхньої культурності,  як ритмічна гімнастика, пластика   рухів, танці. Дуже розвиває здібність до висловлення, до яскравої уяви драматизація оповідання самостійними рухами дітей,

ІV.      ВПРАВИ   СМИСЛІВ

... Дитині треба давати якнайбільше естетичних приймань - Як природних, так і  штучно-мистецьких. Вони розвивають не лише естетичний смак дитини,  а й її фантазію, виповнюючи її свідомість красивими образами. Вчинки дитини викликають її інтерес,  неоднако­вим в різних періодах віку й які в загальних рисах слідують один за одним в такому порядку: інтерес до мови (1-3 р), до гри (2-5р), до казок (3-6 р), загальний інтерес до всього, що виявляється питанням "через що?",  " нащо?".  

... Для музичного виховання треба насамперед привчити дитину  слухати; до 3 р краще не вчити її співати. Добре,   коли менші діти слухають, як співають старші діти,  бо вони до цього прислухаються з найбільшою увагою й ці співи несвідомо затямлюють.

Вправи смислів мають розвинути не тільки гостроту органу а й сенсорну пам’ять, пам’ять усіх смислових вражень, наприклад, малювати кольоровий найпростіший орнамент на дощі, звернути на нього увагу дітей,  а на другий день повинні би. діти самі його з пам’яті намалювати, додержуючись того ж порядку в розполозі фарб.

...Щодо окремих смислів,  то слух найкраще розвивається музикою. Монтессорові хвилини абсолютної тиші - мовчанки, коли діти прислухаються то тих непомітних узагалі звуків,  на які вони на час Ігри й не звертали жодної уваги. В такій тиші педагог тихо викликає кого-небудь Із учнів по йменню - так можна перевірити чут­ливість слуху в різних дітей,

V.ГРА

Нічого так не потребує дитина, як можливості вільно гратися, через що, в кожному дитячому садку повинна бути досить велика кіль­кість різноманітних цяцьок, щоби кожна дитина могла бавитися, знаходячи те, що більше відповідає її нахилам та її бажанням. Завше краще, щоби виграшки для дітей були зв’язані з рухами - щось возити, кидати (м’ячі, серсо, візочки). Треба заводити різних звірят, щоб привчати дітей до уходу за ними і до ласкавого з ними повод­ження.                                         

Цікаво збирати народні дитячі забавки, що; наприклад, у нас на Україні продаються по ярмарках і зроблені самими дітьми, або для дітей селянськими майстрами. Багато вже написано про те, яке велике значення має для дітей гра, вона їх стихія - в іграх наби­рають вони сили, розвиваються фізично й духовно. Гра є дуже важливий фактор виховання, бо в іграх суцільно виявляється природа дитини і грою можна її або стримати від небажаних поступків, або викликати до бажаних, усі народи мають свої стародавні ігри, що на перших порах мали характер ритуальних відправ, а лише згодом набрали характеру гри. Ці ігри часто повні гарних естетичних рухів, як наприклад, ваші веснянки, тай перейняті вони національним духом, який треба обов'язково вносити в життя кожної дошкільної органі­зації. Ігри відповідно до розвитку дітей мають свій розподіл.

1. Прості руханки - бігати наввипередки, перебігати із кутка у куток.

2. Ігри, що випливають Із Інстинкту переймання. Дівчатка люблять грати в господарство, повторювати в грі родинні звичаї, які їх найбільш зацікавили. Щоб розвинути в дітях зацікав­леність, треба щоби в тих іграх, якими сугестивне захоплюємо дітей проступали обидва процеси - переймання й творчість. Дуже бажано збирати наші стародавні українські ігри й користуватись тими із них, що найкраще придались би в дитячих садках. Не треба гри механізувати, а ширше давати дітям можливість до гри вносити щось нове, якусь іншу комбінацію, свої творчі ремарки. Ігри старших дітей, так само наближатимуться до драматизації різних оповідань і до ілюстрації лекцій» тільки в складнішій формі. Діти знайомляться з побутом дикунів і радо імітують його в Іграх. Так само, наприклад, грають у Робінзона Крузо.

                Для дітей 5-6 років доброю розвагою може бути театр ляльок або театр тіней, особливо коли вони самі нароблять ляльок чи то ви ріжуть їх з паперу й ними проілюструють свої улюблені казки.

VІ.  ПРАЦЯ ДІТЕЙ

Ручну працю треба починати з найпростішої, щоби діти відразу могли її без сторонньої допомоги виконати за тим зразком, що його подасть керівник школи. Треба підібрати найбільш підхожий матеріал і терпеливо не перешкоджати дітям самостійно ним орудувати.

З окремих праць велике значення має дитячий малюнок. Він має значення як показчик, бо виявляє психологію дитини, силу та правдивість тих вражень, що дитина придбала. Є ще друге значення малюнка - мистецьке, естетичне - та насолода, що він дає при доброму навчанні, особливо малюнок фарбами.

Ліпка так само як і малюнок служить для дітей тої самої мети. Ліпка добре розвиває уяву, допомагає малюнкові. Матеріалом для ліпки може бути пісок, глина, пластилін, розмочений папір,

Діти також люблять вирізати різні забавки (Різдвяну ялинку). Вирізані забавки можна склеювати й так складати цілі малюнки. Ця праця може бути Індивідуальною й спільною для цілої групи» Гарною утилізацією ліпки та вирізування може бути утворення ляльково­го театру або театру тіней. В цій праці приймають участь усі старші діти для утворення приємної розваги для малих дітей...                                                                                              

Концепція національної системи освіти і виховання С.Ф. Русової має надзвичайну актуальність для розбудови незалежної Української держави. Нею керуються держава і суспільство у розв'язанні сучасних проблем вдосконалення діяльності системи національної освіти і виховання в Україні.

Заповітом і наказом звучить звернення С.Ф. Русової до сучасного покоління: "...Народ, що не має своєї школи, попасає задніх, йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба; живе він не по своїй живій думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призначені економічні злидні й культурна смерть. Ось через що сучасним гаслом усякого свідомого українця мусить бути завдання: рідна школа на Вкраїні".                                                                                                                            

Найбільш викристалізованою в науковій спадщині Софії Русової періоду еміграції є ідея нової української школи - єдиної, діяльної, обов'язкової і безплатної; такої, що базується на принципах активності, індивідуалізації, соціалізації, гуманізації, природо- і культуровідповідності виховання. Найголовнішою ознакою школи суверенної держави у працях С.Русової виступає її національний характер. Він визначається українознавчим спрямуванням змісту навчання, превалюванням у ньому рідної мови, географії та історії України, природо- і краєзнавства; пристосованістю до народного світогляду, до надбань національної культури в цілому.

Підґрунтям виховної діяльності школи в незалежній Україні С.Русова проголосила культ своїх Нації і Батьківщини. Водночас наголошувала на потребі доведення шкільного життя до розвитку "в дітях широкого почуття симпатії до всіх людей, до якої б раси вони не належали, яку б віру не ісповідували". Тобто національний характер школи, за Софією Русовою, виключає утиски й переслідування представників інших національностей.

Нова школа повинна передусім дати дітям національне виховання, метою якого в широкому значенні виступає "відбудова Батьківщини", відродження й утвердження незалежної України. Цей національний виховний ідеал, за переконанням педагога, не перечить найвищим ідеалам культури й гуманності, тобто має загальнолюдський характер.

Серцевиною національного виховання в новій українській школі і водночас його метою у вузькому значенні С.Русова вважала формування національно-патріотичної свідомості, що включає етнічне, національно-політичне, державно-патріотичне самоусвідомлення особистості.

Саме така школа, за висновком педагога, - не лише головний засіб для поглиблення знань, але й важливий чинник соціально-економічної і культурно-освітньої самореалізації народу, формування свідомого громадянина, джерело вільного розвитку дитини, виявлення її самостійних творчих сил.

7. Аналіз змісту наукової, публіцистичної, мемуарної, епістолярної спадщини Софії Русової періоду еміграції підтверджує її приналежність до когорти визначних українських педагогів, фундаторів педагогіки українського зарубіжжя, сподвижників національної педагогічної думки міжвоєнного періоду. Водночас вивчення творчого доробку вченої 1922-1940 pp. довело співзвучність його ідей із сьогоднішніми концептуальними положеннями національної системи освіти, національно-громадянського виховання підростаючого покоління, що відповідає потребам сучасного державного будівництва в Україні.