Понеділок, 18.12.2017, 21:15
Вітаю Вас Гість | RSS

Мій сайт педагогу-організатору

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 15
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Червень » 1 » О.В.Духнович
19:04
О.В.Духнович

 

 

 

 

 

Педагогічні ідеї

О.В. Духновича

 

 

 

 

 

 


Визначну освітню діяльність у першій половині та середині XIX ст. проводив на Закарпатті Олександр Ва­сильович Духнович (1803—1865). Пра­цюючи після закінчення Ужгородської гімназії та духовної семінарії домаш­нім учителем, викладачем гімназії, свя­щеником, він будив у краї думку про необхідність поширення освіти як осно­ви духовного життя людини. Педагог стверджує, що дитина стає особистістю, людиною тільки тоді, коли вона набуває


О.В. Духнович

освіту і виховання. Людина без виховання, на думку О.В. Духно­вича, подібна до землі, на якій зростає бур'ян. Отже, людині треба надати освіту, повноцінне виховання, тільки тоді вона буде ко­рисною собі та суспільству. Виходячи з цих позицій, О.В. Духнович все життя дбав про створення нових шкіл, розширення їх мережі, залучення до навчання в них усіх дітей. Підбиваючи підсумки свого життя, він з гордістю заявив: "Я сподорожував усю Маковицю, навчаючи і закликаючи народ будувати школи і, слава Богу, в 71 селі заснував училища..."

Олександр Духнович у своїх поглядах стояв на позиціях тради­ційного українського просвітительства, вважаючи, що за раху­нок поширення освіти можна значно поліпшити суспільство.

Довгий час теоретична спадщина і досвід практичної діяль­ності самобутнього просвітителя карпатських русинів і всього українського народу О.В. Духновича по-справжньому не дово­дились до широкої громадськості, і лише в останні десятиліття XX ст. поволі, але впевнено, з'являються дослідження, розвідки щодо життя та творчості славетного українця2.

О.В. Духнович писав так званою русинською мовою, що є діалектом етнічного відгалуження карпатських українців. Че­рез те всім читачам більш зрозумілим буде виклад педагогічних ідей О.В. Духновича сучасною літературною мовою, що ніскільки не принижує значення його поглядів на виховання учнівської молоді, бо вони, власне кажучи, адресовані всім українцям.

Великою заслугою педагога є написання ним підручників для народних шкіл. У 1847 р. він створює перший буквар на Закар­патті "Книжицю читальну для начинающих", у 1831 р. пише підручник з географії "Краткий землепис для молодих русинов", у 1853 р. — "Сокращенную грамматику письменного русского язьїка" тощо.

Вершиною педагогічної творчості О.В. Духновича є написан­ня ним першого підручника з теорії і практики навчання і виховання молоді "Народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских" у 1857 р. Цей твір став підручником практичної і теоретичної діяльності просвітителя і відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку вітчизняної педагогіки та шкільної справи. Взятися за створення цієї праці просвітителя примуси­ла відсутність систематизованих знань з теорії та практики на­вчання дітей, підготовки вчителів до наставництва. Це усклад­нювало навчальний процес, більшість учителів, не маючи відпо­відних знань для роботи з дітьми, інтуїтивно вели навчання, ча­сто невміло дбали про розвиток дітей. Враховуючи це, О.В. Дух-нович систематизував наявні педагогічні знання, використавши власний досвід і подав їх у вигляді підручника для вчителів і тих, хто готується взятися до наставництва. О.В. Духнович вва­жав педагогіку мистецтвом мистецтв, а педагог, на його думку, усіх митців з огляду на звання своє перевищує. Для того щоб, за висловом О.В. Духновича, людину і людство влаштовувати, не­обхідно досконало оволодіти педагогічними знаннями, навчити­ся їх застосовувати, передбачати наслідки вчиненого: "такими міркуваннями займатися, як би змогти легше і більш успішно виконувати свій обов'язок"1.

О.В. Духнович, як і його попередник Г.С. Сковорода, вважав, що виховання має враховувати природу дитини. Він закликав учителів, батьків глибоко вивчати природні особливості дітей, виявляти сили, надані їм природою, і, не чинячи опору, сприяти всебічному їхньому розвитку: "щоб сили людські, тілесні і ду­ховні, природою людині надані, з молодості... зберегти і удоско­налювати". Особливо педагог наполягає на врахуванні вікових особливостей і будови тіла учнів при залученні їх до фізичної і, зокрема, аграрної праці.

У зв'язку з тим, що діти не однакові за природою, вони потре­бують індивідуального підходу, "адже від натури деякі діти схильні суттю на деякі витівки". У такому разі педагог зобов'я­заний вживати засобів, якими б розвивалися бажані й гальмува­лися негативні якості. При цьому Духнович застерігає виховате­ля від того, "щоб пристрастями тими не нашкодив, але ще при­множив і збільшив в учневі такому..."

1 Ця та подальші цитати подаються за уривками з праці О.В. Духнови­ча "Народная педагогия в пользу училищ й учителей сельских" (Хрестома­тія з історії вітчизняної педагогіки. — К., 1961. — С. 518).

Розглядаючи природу як чинник, що визначає природні на­хили людини, її задатки до фізичного та інтелектуального роз­витку, педагог підкреслює, що сам розвиток значною мірою зале­жить від системи вправ і наставляння, або виховання. Останнє має враховувати природу дитини і сприяти саморозвиткові, вдоско­наленню природних обдарувань.

Обстоюючи принцип природовідповідності, О.В. Духнович дбає про рівномірний розвиток фізичних і духовних сил дитини, на­голошує на тому, щоб ці "сили завжди в рівномірності були".

Забезпечити повноцінне тілесне і духовне зростання дітей може народна школа, головним завданням якої є виховання високоморальної, працьовитої, добродійної людини. Саме тому серцевиною педагогіки О.В. Духновича є ідея народності, яка полягає в тому, щоб виховувати -в дітях людяність, людинолюб­ство, доброчинність.

"Настанови, — писав О.В. Духнович, — прямий кінець або прямий напрямок хай буде людство, або, як мовиться, людськість, людинолюбство... поскільки людство в цивільному житті є най­більша доброчесність..." Таких людей може виховати рідна школа, духовно багата сім'я.

Школа має бути доступною усім дітям і слугувати інтересам народу. У ній учні мають навчатися рідною мовою, яка всебічно розвиває природні сили. Навчання чужою мовою є протиприрод­ним і затримує розвиток здібностей дітей, воно безсиле й гальмує поступ особистості й народу. Рідна мова в народній школі має ста­новити "предмет головний, центральний, що входить до всіх інших предметів і збирає до себе їх результати". Мова (предмет) має спри­яти розумовому, моральному та естетичному вихованню дітей.

Педагог вважав, що у процесі навчання діти мають засвоюва­ти реальні знання. Сільські діти мають користатися ними у своїй праці на землі, при опануванні певними ремеслами і видами діяль­ності. Тобто О.В. Духнович обстоював реальні знання, але водно­час дбав і про те, щоб у процесі пізнання у дітей розвивалися пізнавальні можливості. Цій меті були підпорядковані розроб­лені педагогом навчальні плани для першого і другого класів початкової школи, а також зміст згаданих вище підручників. Укладаючи їх, як і весь зміст початкової освіти, О.В. Духнович дотримувався дидактичних принципів: наочності, доступності та посильності, активності в навчанні, ґрунтовності та міцності знань тощо.

Щоб "людину і людство влаштовувати", народна школа має бути осередком духовної культури.

Навчаючись у школі, діти мають засвоїти релігійну і народну мораль, яка зміцнює духовні сили, прищеплює любов до рідної землі й не дозволяє вихованцеві вбиратися у "чуже пір'я". О.В. Духнович щиро вірив у те, що шляхом поширення освіти поліпшується мораль людей, а це, у свою чергу, робить суспіль­ство гуманнішим і веде до злагоди та згоди в ньому.

Джерелами і засобами морального удосконалення дітей педа­гог вважав вітчизняну історію, народні пісні, звичаї народу, гідні для наслідування приклади дорослих, доцільно підібрані заохо­чення та покарання тощо.

У процесі виховання, на думку О.В. Духновича, повинен мати місце широкий вибір методів впливу в гармонійному їх поєднанні, бо "слова вчать, а приклади приваблюють". Особливу роль у зро­станні молоді він надає прикладу старших: батьків, учителів, яких застерігає від необачних вчинків, закликає до мудрості та вива­женості в діях. О.В. Духнович наводить сентенцію про те, що "діти розбещених батьків теж розбещеними бувають, а розбеще­ний учитель всіх дітей розбещеними зробить і замість доброчес­ності розплодить злонравність і розбещеність у цілому суспіль­стві". Педагог надіється на усвідомлення дорослими свого при­значення в родині, школі, у цілому в житті.

Виховання передбачає засвоєння дітьми звичаїв свого народу шляхом вправ і наставляння. Першими наставниками і вихова­телями дітей є їх батьки. Звертаючись до батьків, О.В. Духнович пише: "Дай сину твоєму здоровий розум, дай йому добрий норов, дай йому науку, здібності; працьовитість, добре серце... дай йому добру волю... — і дав йому все".

Як важливий засіб виховання педагог розглядав залучення дітей до праці, через яку вони набували реальних знань. Він визначає широке коло трудових обов'язків дітей, виконання яких узгоджується із їхніми фізичними можливостями (робота в саду, на городі, у дворі тощо). "Землеробство для людини є природною вправою, воно... сили зміцнює, розум розвиває, також приносить користь людині. Для того також потрібно їсти, щоб всюди до школи належала більша загородка (город) або сад, в якому діти могли привчатися до науки правильного землеробства впражнялися..."

О.В. Духнович слідом за Г.С. Сковородою приділяв увагу проблемі зайнятості дітей. На його думку, вони повинні завжди займатися корисними справами, дозвілля їхнє має бути доціль­ним і розумним, інакше неробство призведе до пустослів'я, ліні, непокори, злих вчинків тощо. Отже, виховання має здійснювати­ся продумано й за певною системою.

Особливо важливу роль у зростанні громадянина О.В. Духно­вич надавав народному вчителеві. Вчитель повинен всебічно знати і розвивати особистість учня. Для цього він має добре знати ана­томію і фізіологію дитини, її вікові особливості й можливості, закономірності їхнього розвитку. О.В. Духнович вважав вчите­ля тією особою, яка ростить і формує патріота свого народу і краю. Тому вчитель, на його думку, має у дітях "народолюбіє возбудити" і в серцях їхніх закріпляти любов до своєї народності. Для цьо­го треба використовувати всі засоби: поетичне слово, історичні твори і бувальщину, народну пісню, що збуджує любов до рідного краю, тощо.

Учителів О.В. Духнович називає просвітителями народу, його сіллю. Діяльністю вчителя має бути знищено зло і процвітати доброчинність. На думку педагога не кожна людина може бути наставником. Ним є той, хто має природні нахили, добре знання предметів та навчання дітей. У "Народной педагогии в пользу училищ й учителей сельских" О.В. Духнович виставляє такі ви­моги до вчителя:

"...Наставник повинен бути обдарованим особливими якос­тями, і між ними такими:

1. Той, хто бажає вчити, повинен мати справжнє покликання до цієї служби.

2.  Повинен мати добрі і правильні знання і відомості з того предмета, який хоче викладати іншим.

3.  Повинен мати чистий і непорочний норов і процвітати доб-рочесностями.

4.  Повинен бути від природи лагідним, поважним, з повним характером муж.

5.  Повинен учнів своїх любити і їхню любов також для себе заслужити.

6.  Від природи треба йому володіти легким, зрозумілим спо­собом викладання.

7.  Повинен мати потрібні засоби для навчання і наставляння.

8.  Повинен добрий порядок поважати.

Хто цих властивостей, від природи дарованих, не має, той не принесе у педагогічній сфері ніякої користі, і краще йому від­мовитися від цієї служби, ніж коли-небудь жахливо відповідати за недоліки і бути навіки покараним".

 

 

 

Висновок

Погляди О.В. Духновича на освіту, інтелігентність (цивілізо­ваність) не втратили свого історичного, пізнавального і виховно­го значення. Багато влучних висловлювань мудрого просвіти­теля перейшли до скарбниці народної пареміографії. Наприклад, такі афоризми:

"Багато листя на дереві — мало плодів; багато бесіди — мало розуму".

"Де сови гучать і скрегочуть сороки, там соловей мовчить".

Вирішальну роль вчителя у формуванні особистості О.В. Духнович висловив у такому афоризмі: "Хто дав тобі виховання, той більше тобі дав, ніж той, хто дав тобі життя".

Педагогічна творчість О.В. Духновича та його послідовників не втратила своєї актуальності й сьогодні, є перлиною вітчизня­ної педагогічної думки.

 

 

Категорія: Видатні педагоги | Переглядів: 1709 | Додав: AlinaV | Рейтинг: 4.0/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Червень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz