Вівторок, 21.11.2017, 13:13
Вітаю Вас Гість | RSS

Мій сайт педагогу-організатору

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 15
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Травень » 29 » Минуле стукає в наші серця
00:52
Минуле стукає в наші серця

 СЦЕНАРІЙ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ  «МИНУЛЕ СТУКАЄ В НАШІ СЕРЦЯ»

 

                                                                    «Ні труни, ні хрестів,

                                                                    І ні тризни!

                                                                    Прямо в яму.

                                                                   Навіки-віків!

                                                                  Чорна сповідь моєї Вітчизни

                                                                   І її затамований гнів».

             Обладнання.

 

1.      На стіні – панно із 2-х чорних хусток, уквітчаних калиною, картина І. Шишкіна «Жито», під картиною 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена рушником.

2.      На столі макет усного журналу «Минуле стукає в наші серця», поряд розламана хлібина і склянка з водою, зверху напис: «Ціна йому – життя», у підсвічнику – свіча.

3.      Книжкова виставка «Голод – 33 – незагойна рана України».

4.      Записи класичної музики («Реквієм» Моцарта, «Соната» Бетховена, Гімн «Боже, великий, єдиний» муз. Лисенка, слова Кониського), кінострічка «Голод-33», за романом В. Барки «Жовтий князь»).

5.      Виставка малюнків та фотоматеріалів учнів «Рік 33-й у майбутньому не повторись».

 

6.      У фойє вивішено поробки учнів: Плачучий янгол та витинанки на тему голодомору.

 

            Кожен учень виходить з запаленою свічкою.

 

Під пісню  «Аве Марія» діти танцюють танець з свічками. Звучать слова:

 

            Не звільняється пам'ять,   

              Відлунює знову роками.

            Я зітхну. Запалю обгорілу свічу.

             Піднялись, озиваються в десятиліттях

            З далини, аж немов з кам’яної гори.

              надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна. Двадцяте століття».

            І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

 

                        Ні труни, ні хрестів, ні тризни! 

                        Прямо в яму. Навіки-віків!

                        Чорна сповідь моєї Вітчизни.

                        І її затамований гнів.

                        Ні віночка, ні навіть барвінку…

                        Наче падалиць – під вітрюган!

                        То причастя твоє, українко.

                        Українцю, то твій талісман.

                        Гей Україно… Де ж українці?

                        Мати чекає вісті од сина.

                        Будемо разом чи поодинці?

                        Гей українці, де ж Україна?!

 

1 учень. Рано чи пізно, але обов’язково  кожна людина і весь народ осмисле своє минуле.

 

            Не сьогодні це сказано:

            Час народжувати і час помирати,

           Час руйнувати і час будувати,

            Час розкидати каміння і час збирати,

            Час мовчати і час говорити.

 

Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

(Звучить класична музика).

2 учень.  У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду лягло у могили – старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

 

3 учень.               Пішла біда із торбиною

                            По всій Україні,

                           Несла вона заплакана

                        Очі свої сині.

                        Ішла вона дорогами

                        Босими ногами,

                        Дать поїсти б біді хліба –

                        Нехай  сяде з нами.

                        В степах вона ночувала,

                        В гірких  травах спала,

                        Не проснулась, не вернулась:

                        Тополею стала.

                        Біда ішла понад Дніпром,

                        Понад синім морем,

                        З сусідами поділилась

                        Голодом та горем.

                        Була весна, буяло все:

                        Над світом небо голубіло

                        Та не було дня без біди,

                        Яку зазнала Україна.

                        Цвіли садки, співали бджоли,

                        Гуляв десь вітер в чистім полі,

                        Та  на спочинок тут лягли

                        Вродливі ще малі три долі…

                        І в ту весну голодную,

                        В гірку страшну днину

                        Мала доля поминала

                        Всю свою родину.

                        Правда йшла з бідою рядом,

                        В землю з нею ляже.

                        Та із ями правда вийде –

                        Й нам про все розкаже!

 

4 учень.  Прости, небо! Прости, земле! Простіть, зорі! Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля мого народу!  Ту моторошну дику ніч, усі жахи, небачені від Сотворіння Світу, простіть!

             Висновок Міжнародної комісії по розслідуванні голодомору в Україні у 1932-1933 роках.

Причини голодомору:

а)  вивезення зерна з України із урожаю 1932 р. до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів з числа членів ВКП(б), комсомольців, комнезамів;

б) колективізація;

в) розкуркулювання;

г) денаціоналізація;

д) геноцид.  

 

Наслідки голодомору:

а)  внаслідок повного виснаження організму від голоду вмерло дванадцять дванадцять мільйонів чоловік;

б) вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони Крайньої Півночі 3 мільйони осіб.

 

5 учень.             І дзвоне пам'ять в наші будні,

            Б’є голосами синю вись:

            Рік 33-й у майбутнім

            Не повторись! Не повторись!

 

            Коли дослідники говорять про Голодомор 1932-1933 р.р., мається на увазі період з квітня 1932 р. по листопад 1933 року.  Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинуло мільйони людей. Пік Голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня…

              Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8 % загиблих.

 

6 учень.                     Ти кажеш, не було голодомору?

                                    І не було голодного села?

                                    А бачив ти в селі пусту комору,

                                    З якої зерно вимели до тла?

                                    Як навіть вариво виймали з печі

                                    І забирали прямо із горшків,

                                    Окрайці виривали з рук малечі

                                    Із торбинок нужденних стариків?

                                    Ти скажеш не було голодомору?

                                    Чому ж тоді, як був і урожай,

                                    Усе суціль викачували з двору,

                                    Греби, нічого людям не лишай!

                                    Хто ж села, вимерлі на Україні

                                    Російським людом поспіль заселяв?

                                    Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

                                    Імперський молох світ нам затуляв!

                                    Я бачив сам, у ту зловісну пору

                                    І пухлих, і померлих на шляхах,

                                    І досі ще стоять мені в очах…

                                    А кажеш – не було голодомору!

 

7 учень.                 В той рік заніміли зозулі,

                        Накувавши знедолений вік.

                        Наші ноги розпухлі узули

                        В кирзаки-різаки у той рік.

                        У той рік мати рідну дитину

                        Клала в яму, поклавши на бік,

                        Без труни, загорнувши в ряднину…

                        А на ранок – помер чоловік.

                        І невтому, трудягу старого

                        Без хреста повезли у той бік …

                        І кістьми забіліли дороги

                        За сто земель сибірських, сто рік.

 

            Світ мав би розколотись навпіл, Сонце перестати світити, Земля перевернутися, від того, що це було  на Землі. Але світ не розколовся. Земля не перевернулася. Вона обертається, як їй і належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього, що було.

            У молитві «Отче наш» є 7 прохань, які людина просить у Бога. Одним із них є: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Повірте, коли нічого їсти – найбільше хочеться хліба. Коли хліб є – людина про нього не думає. Їй хочеться чогось іншого: щось пізнати, щось прочитати, чогось навчитись. Тобто хліба духовного.

 

8 учень.                Згадаймо мужніх і прекрасних людей – англійця Джеймса Мейса – голову конгресового комітету по розслідуванню голоду в Україні, американця Роберта Конквеста, автора книг «Великий терор» і «Жива скорбота». Він ще у ті роки не захотів брехати і сказав світові про те страшне винищення. Про голод говорили за кордоном, а ми – мовчали.

            Ми, нині сущі, повинні попросити прощення у 12-ти мільйонів наших людей – у дитинчат, які сиділи біля мертвих матерів, у матерів, які журно дивилися на мертвих дітей, не маючи сил плакати, у наречених, у ненароджених дітей, в українських господарів-хліборобів по-дикунськи похованих, не оплаканих. Їм не давали спокою навіть мертвим. На місцях їхніх поховань ставили ферми, танцювальні майданчики.

 

Заст. директора.             Тож, помянемо великомучеників нашої тяжкої історії, згадаймо мільйони українських людей, які загинули мучинецькою смертю від голоду, помянемо тисячі синів і дочок України, життя яких проковтнула чорна машина репресій, вшануймо їх хвилиною мовчання

(Хвилина мовчання). 

 

9 учень.               Народ мій є! Народ мій завжди буде!

                        Ніхто не перекреслить мій народ!

                        Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

                        І орди завойовників – заброд!

 

            Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я.  Жадане й драматичне його очищення, радісне й гірке його воскресіння. Надто  багато позаду могил… Надто тяжкі втрати…

            І тільки  виповівши минулі страждання, викричавши  давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш славний народ,  гідний прекрасної долі.

 

Невеличка пауза.

            Один з учнів починає читати, всі повторюють за читцем дві перші стрічки.

 

10 учень.             Я не окраїна, я не руїна,

                        Я – Україна, я – Україна!

                        Навік обрала собі дорогу:

                        Іду до Бога, іду до Бога.

                        Кличу Вас, люди, зліва і справа,

                                    В святу державу, в мою Державу.

                                    В країну сонця, добра і свободи

                                    Рушай, народе, рушай, народе!

                        Нас порятує від зла і крові

                        Голос любові, голос любові.

                        Вже  час позбутись лиха-сваволі,

                        Плекаймо волю, плекаймо волю!

                                    Я не окраїна, я не руїна,

                                       Я – Україна, я – Україна!

 

             Звучить пісня про Україну у виконанні учасників заходу.              
Категорія: Сценарії виховних заходів, уроків, свят | Переглядів: 1453 | Додав: AlinaV | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Травень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz