(Беруть участь вчительські
діти різного віку. Починає звучати пісня "Маленькие люди на большой
планете". Старші ведуть за руки молодших.)
Третьокласниця:
Ми прийшли до вас на свято,
Не займем часу багато.
Хочем тільки привітати,
Сокровенне вас сказати.
Четвертокласник:
Любі мами, любі тата,
Зичим витримки й завзяття.
Як же вам допомогти,
Щоб ви нерви зберегли?
Бо шкільна ваша робота -
Це не головна турбота.
Головне диктує час -
Треба думати по нас.
Тож вітаємо вас від імені
всіх вчительських дітей, які вчаться, вчились і будуть вчитись у нашій школі.
Першокласник:
Мама вчителька! Щасливий!
Всі так заздрили мені,
Коли з мамою я...
Йшов до школи день при дні.
Одинадцятикласник:
Та яке там щастя? Звідки?
Все не так, як у людей.
І не заздрити - жаліти
Треба вчительських дітей.
Дев'ятикласник:
Спробуй в класі ворухнутися,
Чи з уроку утечи,
Не дай Боже, запізнишся -
Знають враз усе батьки.
Що всім можна - тобі зась,
Не послухав - научайсь.
Десятикласниця:
То не так ти одягнулась,
"Де ж це совість твоя й
стид, -
Чую майже щохвилини, -
Ти учительська дитина".
Ну хіба не геноцид?
Другокласниця:
Ввечері лягаю спати,
Прошу казку розказати,
Як всім дітям перед сном.
Де там. Мама за столом.
Пише, пише, щось листає
І на мене не зважає.
А щось скаже - я й так знаю:
"Плани тільки допишу
І контрольні перевірю -
Все, що хочеш, розкажу".
Тільки я уже не вірю.
Першокласниця:
Мовчки в ліжко я лягаю,
Покручуся й засинаю,
А вві сні
Мама бачиться мені
Лікарем, кондитером,
Тільки не учителем!!!...
Шестикласник:
От тому й кричати мушу
І звертатись до людей
SOS! Рятуйте наші душі,
Бідних вчительських дітей.
«Уклінна вчительських дітей»
Милостивий
школодержавець,
Світ-світлий
наш! Ми, вірнопіддані твої,
Прийшли
до тебе Шукати правди і захисту.
Зрони слово золоте з Трону високого за
нас - забутих, бідолашних вчительських дітей.
Нас пригнічують, обтяжують непосильною
працею, не прощають найменших дрібниць, ставляться, як до невільників, які
повинні терпеливо зносити свою гірку участь і мовчати.
Мало ми бачимо в житті радощів. Не
смакуємо «Марсами», «Снікерсами», морозивом та халвою. Не одягаємося в
«Монтани», не взуваємося в «Саламандри».
Сповнені ратного духу, щодня стрімголов
спішать матері наші до школи, забувши про чад своїх. А вдень вихором носяться
по школі, не помічаючи нас, ні дірок на наших ліктях, а ввечері однією рукою
кашу мішають, а другою - конспект уроку строчать. На ніч колискові нам не
співають, казки не розповідають, а все чиїсь твори читають, чужі помилки
шукають, своїх не помічаючи.
Тому просимо тебе, о тонкий знавець і
цінителю дитячих душ! Звільни хоч крихітно батьків наших від непосильного
малооплатного труда.
Щоб хоч в суботу та неділю бачити їх
без крейди, зошитів, класних журналів. О великий послідовнику славних мужів
освітянської ниви, о наше красне сонечко!
Допоможи нам повернути втрачений
дитячий рай. Не виявляй гніву до зневірених душ їхніх та воскрешай надію на
краще.
Упрошай шефа, щоб його величність
вряди-годи зарплату видав. А ми вже честь роду учительського не осоромимо. З
усіх сил, які ще в нас є, вчитися будемо.