Коли стародавня людина здійснювала тривалі переходи, їй необхідно було якось захистити ноги від гострого каміння. Тому перше взуття, яке вона винайшла (скоріше за все, це були сандалії), виконувало саме цю функцію. Це взуття було зроблене з трави, смужок шкіри або плоских шматочків дерева. Людина кріпила все це до підошви ніг мотузками, а кінці мотузки замотувала навколо щиколоток. Звичайно, в холодних країнах сандалії не захищали ноги від морозу, тому зверху до них кріпили більш теплі матеріали: так сандалії перетворилися на черевики.

  Першими почали широко використовувати черевики єгиптяни. Підошву вони робили зі шкіри або папірусу, які прив'язували до ступні двома ременями. Щоб захистити великий палець, носок черевика загинали догори.

Римляни пішли ще далі та винайшли босоніжки. У цього взуття були отвори з боків і ремінці, зав'язані в центрі. Існували босоніжки декількох типів, і деякі з них дозволялося носити лише людям певного стану.

  У більш холодних країнах людям необхідно було виготовляти тепле взуття. Багато хто носив прив'язані до ноги мішечки, підбиті травою. З часом ескімоси й індіанці створили на цій основі мокасини.

  А взуття, що нагадує сучасне, винайшли хрестоносці, які здійснювали далекі походи. Для того, щоб захистити ноги, їм потрібні були черевики, які могли б служити досить довгий час. Згодом у Франції, Італії й Англії почали виготовляти шкіряні черевики незвичайної краси.

  Капризи моди дуже впливали на форму взуття. Наприклад, у часи англійського короля Джеймса І люди з вищого світу почали носити взуття з дуже тонкої шкіри на високих підборах. У них було незручно ходити, але люди все одно продовжували їх носити. А до того, як виникло взуття на високих підборах, модними були вузькі черевики з довгими, до 12 або 15 сантиметрів, носками, загнутими догори.