Субота, 22.07.2017, 09:51
Вітаю Вас Гість | RSS

Мій сайт педагогу-організатору

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 15
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2010 » Червень » 1 » А.С.Макаренко
19:00
А.С.Макаренко

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педагогічна діяльність А.С.Макаренка


У роки радянської дійсності проблемам освіти і вихован­ня значну увагу приділяв талановитий український педагог А.С. Макаренко.

Антон Семенович Макаренко (1888—1939) виявив себе актив­ним будівничим соціалістичної школи і радянської педагогіки проте у своїх творах і діяльності широко використовував над­бання народної педагогічної мудрості. Вийшовши з глибин на­роду, А, Макаренко тонко підмітив можливості народних вихов­них засобів і мудро вплітав їх до своїх навчально-виховних за­ходів, обстоював їх у своїх творах. Особливо вдало він викорис­товував скарби народної педагогіки в розв'язанні проблем тру­дового виховання.

Серцевиною педагогічної діяльності А.С. Макаренка є його досвід щодо органічного поєднання навчання з продуктивною працею. У своїй практиці педагог послідовне керувався відомими положеннями основоположників комуністичного вчення про єдність навчання і виховання. 16 років роботи в колонії імені М. Горького та комуні імені Ф.Е. Дзержинського привели педа­гога до висновку, що труд без освіти, без політичного й суспільно­го виховання, які йдуть попереду, не приносить виховної користі, виявляється нейтральним процесом.

Макаренко дійшов висновку, що праця без напруження, без громадської й колективної турботи є маловідчутною у справі виховання нових мотивацій поведінки. Така праця швидко й легко стає автономною механічною дією і відбивається на психіці неконструктивно. Вона, на думку педагога, завершується малим розвитком та презирством до навчання і цілковитою відсутні­стю планів та перспектив на майбутнє. Тому мале мотиваційне значення праці з самообслуговування, велика втомлюваність, малий інтелектуальний зміст роботи, бідна за соціальним змістом реміснича праця самі по собі ще не можуть бути шляхом повно­цінного виховання.

Педагог не уявляв трудового виховання поза залученням вихованців до активної продуктивної праці поза умовами ви­робництва. Він був переконаний у тому, що "праця, яка не має на увазі створення цінностей, не є позитивним елементом вихован­ня".

А.С. Макаренко вважав, що в соціалістичному суспільстві праця є не тільки економічною, а й моральною категорією.

Обов'язковою умовою докорінного поліпшення роботи з ви­ховання безпритульних дітей педагог передбачав "вжити всіх заходів, щоб дитячі будинки перестали бути споживацькими за­кладами, а стали закладами трудового радянського соціалістичного виховання, щоб на них не треба було викидати десятки мільйонів карбованців зовсім непродуктивне".

Основоположним принципом педагогічної системи А.С. Макаренка є принцип виховання в колективі. Колектив розглядав­ся ним як універсальний метод комуністичного виховання, що є загальним і єдиним, а водночас дає можливість кожній окремій особистості розвивати свої здібності, зберігати свою індивіду­альність, іти вперед лініями своїх нахилів. Макаренко розробив і апробував методику колективістського виховання, технологію її втілення.

Думки А.С. Макаренка про головні напрями організації ко­лективу містять у собі різноманітні аспекти діяльності та бага­тосторонній вплив на особистість вихованця. Дослідник твор­чості А.С. Макаренка М.П. Ніжинський виділяє їх за такими напрямками:

  уповноважені колективу повинні добиватися всебічного підвищення його політичного і культурного рівня, регулювати товариські взаємини, привчати дітей розв'язувати конфлікти без сварок і бійок, рішуче боротися з найменшими спробами насиль­ства старших або більш сильних над молодшими і слабшими;

  кожен член колективу щоденно повинен виявляти себе в праці, а тому особливим завданням активу є виховання у кож­ного поваги до праці, до відпочинку і занять інших. Це вихован­ня передбачає не тільки засвоєння правильних уявлень, а й ви­роблення правильних звичок. Зазначених вимог обов'язково треба додержуватися і в процесі шкільних занять;

— дисципліна завжди виступає як форма суспільного добро­буту людей. Такою вона може бути тільки в тому випадку, якщо будується за системою активізації особистості в найрізноманітні­ших галузях трудового і громадського життя. Отже, дисципліно­ваність — результат виховного процесу в цілому, результат на­самперед зусиль самого колективу дітей, що виявляються в усіх сферах його життя. Але для того щоб дисципліна сприймалася як явище моральне і політичне, у кожному колективі дітей слід роз'яснювати її необхідність, забезпечувати додержання доціль­ного, точного режиму. Покарання, спрямовані на зміцнення дисципліни, повинні, головним чином, впливати на колектив І мати форму морального осуду;

  громадська думка — регулятор поведінки учнів. Для ра­дянських людей загальні збори є вищим органом, який відбиває громадську думку колективу. Тому дитячим загальним зборам слід приділити велику увагу. Для формування особистості вони матимуть особливу цінність, коли предметом їх обговорення бу­дуть щоденні справи і перспективні лінії розвитку закладу, які пов'язують вихованців із загальонародними інтересами;

  розвиток перспективи закладу в цілому і кожної дитини зокрема слід нерозривно пов'язувати зі стилем роботи в колек­тиві. Кожний дитячий заклад повинен мати свій стиль і тон, а нормальний тон може бути тільки один — життєрадісність, спо­кійна ділова обстановка, що виключає постійну крикливу бурх­ливість. Мажор, бадьорість колективу забезпечуються злагодже­ністю й організованістю його, крім того, єдністю, активністю людей і одночасно вмінням гальмувати себе, коли потрібно. Особливою формою гальмування є ввічливість, яку треба всіляко рекоменду­вати вихованцям.

Таким чином, у процесі різноманітності діяльності колекти­ву кожен його член розвиває в собі потребу бути уважним до інтересів інших людей, потребу високої моральності, тобто ба­жання збагачувати духовне життя.

Ці думки А.С. Макаренка неоднозначне оцінювалися в СРСР. Хоч офіційно владні структури створювали культ "вчення А.С. Макаренка", насправді ж положення талановитого педагога повсюдно ігнорувалися. Взяти хоча б його погляди на дитячий колектив. А.С. Макаренко вважав первинним колективом не звичайне об'єднання дітей для навчальної роботи, а значно шир­ше. У своїй лекції "Педагогіка індивідуальної дії" він писав: "У моєму досвіді я прийшов до такої організації, коли первісний колектив не охоплював ні класних шкільних інтересів, ні вироб­ничих інтересів, а був тим осередком, в який і шкільні, і вироб­ничі інтереси приходили від різних груп. Ось чому я останньо­го часу зупинився на загоні, до якого входили й школярі різ­них класів і робітники різних виробничих бригад"2. Отже, за А.С. Макаренком первинний колектив не клас, в якому об'єднані однолітки для розв'язання навчально-виховних завдань, інтере­си такого об'єднання випливають із "соціального синтезу". Та­кого колективу практика радянської школи не створила, і екс­периментальне досягнення видатного педагога не знайшло підтримки в системі так званого комуністичного виховання.

Первинний колектив А.С. Макаренко бачив різновіковим, у радянській же школі ним вважався клас, тобто об'єднання од­нолітків. За твердженням А.С. Макаренка, первинний колектив об'єднує 10—12 осіб, а колектив учнів школи не повинен переви­щувати тисячі. Приклади ігнорування поглядів педагога на організацію навчання і виховання учнівської молоді можна про­довжувати. Сюди ж варто віднести і його бачення системи перс­пективних ліній, основних етапів розвитку колективу, його за­конів руху тощо.

Оригінально розв'язував педагог проблеми взаємодії вихованців і вихователів. У ті часи представники педагогічного Олімпу, до якого А.С. Макаренко зараховував працівників Наркомосу, вчених-педагогів, та значна частина вчительства стояли на позиціях традиційної педагогіки, яка фетишизувала педагогічні догми, вва­жаючи їх непідвладними часу, обставинам тощо. Вона ж (педаго­гіка) недооцінювала ролі виховання у становленні особистості, вважаючи його проблеми та завдання, які воно ставило та вирішу­вало другорядними порівняно з питаннями дидактики. Макарен­ко обстоює діалектичну педагогіку, педагогіку активного вихован­ня, наполягає на тому що "людину треба не ліпити, а кувати".

Вчитель, вихователь, як і в цілому колектив вихователів, має виступати не керівником, диктатором шкільного буття, а спільни­ком, до якого учні не готуються, а живуть повноцінним життям. У своїй роботі "Методика організації виховного процесу" А.С. Макаренко визначає педагога бойовим товаришем вихо­ванців, який бореться разом з ними і попереду них за всі ідеали першокласного закладу.

А.С. Макаренко стоїть на тому, щоб спілкування педагогів і учнів базувалося на дружніх взаєминах, повазі вчителя до особи­стості учня, вірі в його сили і можливості. По суті він всебічно розробив і практично реалізував принцип співробітництва, який сьогодні приписується деяким сучасникам.

Товариська взаємодія вчителя і учня має бути такою органіч­ною, такою цільною, що учні не повинні відчувати наявність у школі окремих учительських і учнівських інтересів. Серцеви­ною такої педагогіки Макаренко вважає товариську єдність і спільність інтересів учителів та учнів. І колектив учителів, і ко­лектив учнів мають утворювати одне ціле — педагогічний ко­лектив. Запорукою цього виступає колектив учителів, який здійснює не авторитарний, а виключно педагогічний вплив на учнів.

Педагога непокоїть те, що колективи вчителів складаються здебільшого стихійно, випадково, із тих людей, які пропонують свої послуги. У 20—30-х роках у педагогіці про колектив педа­гогів не було написано майже жодного слова. А.С. Макаренко вважає, що педагогічна наука має приділити значну увагу цій проблемі. Серед педагогічних праць, на думку педагога, має бути хоч один том, присвячений питанням становлення колективу педагогів.

Макаренко виношував намір відкрити закони побудови педа­гогічного колективу. Антонові Семеновичу не вдалося цього здійснити, але аналіз його думок дає можливість сформулювати деякі правила, дотримання яких сприяє формуванню вчитель­ського колективу. Зі сформульованих у працях Макаренка порад і рекомендацій щодо названої проблеми на перший план висту­пає правило, яким педагог неухильно керувався у своїх навчаль­но-виховних закладах: правильне виховання можливе за наяв­ності учительських колективів як колективів однодумців.

Успіх кожного навчально-виховного закладу можливий за умови об'єднання в колектив учителів, "запалених однією дум­кою, одним принципом, одним стилем, які працюють єдино"1. Педагог вважає неспроможним виховувати такий колектив учи­телів, у якому його члени виявляють політичну обмеженість, низьку культуру, індивідуалізм, відбуваються чвари тощо. Це правило, проте, не означає одноманітності в діях учителів. У ме­жах колективу учитель повинен уникати шаблону, діяти творчо, експериментувати, шукати кращі методи впливу на вихованців. Такі колективи добрати неможливо, вони формуються безпосе­редньо в діяльності під керівництвом директора, громадських організацій. Особливу роль у цій роботі Макаренко надає директору, який, на його думку, є найвідповідальнішою особою в школі, уповноваженим державою керівником.

А.С. Макаренко рішуче засуджує безсистемність, порційність у виховній роботі, обстоюючи тривалість виховного впливу. Ос­тання досягається тривалістю педагогічного колективу. За А.С. Макаренком, її можна досягти, коли середній час перебу­вання педагога в колективі не може бути меншим, ніж перебу­вання вихованців у школі.

Дотримання такого правила забезпечує тривалість, стабільність колективу, що сприяє наступності та цілеспрямованості в роботі з вихованцями. У тривало діючому колективі, підкреслював А.С. Макаренко, накопичується досвід роботи, створюються цінні виховні традиції, зміцнюються почуття обов'язку, особиста відпо­відальність учителя за успіх справи. Такий колектив учителів "додержується єдиної методики і колективно відповідає не тільки за свій клас, а за школу в цілому".

Важливим науково-педагогічним питанням А.С. Макарен­ко вважає співвідношення в колективі педагогів з різним досві­дом учительської роботи. Він доходить висновку, що колектив учителів, сформований з учителів одного віку, чи то старих, чи молодих, завжди буде слабким колективом. Тому-то організато­ри освіти повинні подбати про те, щоб у кожній школі було де­кілька поколінь учителів, щоб у колі досвідчених була юнь, яка тільки-но приступає до роботи, до педагогічного життя: має бути певна кількість старих, досвідчених педагогів і неодмінно має бути одна дівчина, яка тільки що закінчила інститут, яка ще ступити не вміє. Саме тут, на думку педагога, відбувається місте­рія педагогіки: така дівчина вчитиметься і в старих педагогів, і в старих учнів, і те, що вона вчитиметься в старих педагогів, по­кладає й на них відповідальність за її нормальну роботу.

Отже, організаторам народної освіти, керівникам шкіл треба взяти за правило створення різновікових учительських колек­тивів, що сприяє збагаченню кожного вчителя життєвим досві­дом, педагогічною культурою, професійною майстерністю.

Педагог у лекції "Педагогіка індивідуальної дії" опрацьовує й таке питання, як співвідношення в колективі учителів чоловіків та жінок. Він застерігає про те, що переважання в колективі учи­телів певної статі негативно відбивається на дітях, не сприяє правильному статевому вихованню. Цю думку А.С. Макаренка можна сформулювати таким правилом: переважання в педаго­гічному колективі чоловіків або жінок призводить до однобоко­го виховання дитячого колективу.

У наші дні діяльність жіночих учительських колективів по­родила явище фемінізації, коли у хлопчиків під впливом жіно­чого оточення формуються жіночі риси характеру та поведінки. Дійсно, такі риси, як мужність, відважність, витривалість, відпо­відальність, малослів'я та ін., з'являються у підлітків та юнаків здебільшого від безпосереднього спілкування з чоловіками — батьками, вчителями та ін. Відсутність же в школі вчителів-чоловіків, збільшення сімей, де діти виховуються без батьків — все це і призводить до того, що учні-хлопчики одержують однобоке виховання з боку жіноцтва.

При доборі колективу варто піклуватися, на думку А.С. Ма­каренка, і про те, щоб у ньому були люди різної вдачі, різних темпераментів та характерів. Педагог наголошує на тому, що тре­ба дбати про поєднання в колективі людей веселих і людей по­хмурих. Він не уявляє собі колективу, що складався б тільки з похмурих людей. Повинен бути хоч один веселун, хоч один до­тепник. А з іншого боку, потрібна людина, що ніколи й не усміх­неться, дуже сувора людина, яка нікому не дарує і якої не послу­хати неможливо...

Колектив учителів повинен бути естетично виразним, носієм естетичної культури. Цю виразність А.С. Макаренко бачив у зов­нішньому вигляді вчителя, його вчинках та поведінці. У лекції "Взаємини, стиль, тон у колективі" він стверджує, що жодного разу не вийшов у неочищених чоботях або без паска до вихованців. Не допускав у клас учителя, якщо він був неохайно одягнений.

Макаренко висловлювався і за те, щоб усі педагоги були кра­сивими, а якщо такого досягти не можна, то "хоч один гарний молодий педагог, одна гарна молода жінка в колективі неодмін­но повинні бути... Треба, щоб дітей захопила ще естетика, краса в колективі".

Думка та поради педагога щодо побудови вчительського ко­лективу не могли бути втіленими у шкільну практику внаслідок Дії директивної системи управління. Остання, по суті, лишала Директора школи всяких прав, залишивши йому одні обов'язки.

Його називають "яничаром”, носієм авторитарної, тоталітарної педагогіки. В умовах терору репресій проти української інтелігенції А.С.Макаренко робив усе, аби захистити знедолених дітей, повернути їх до повноцінного життя.

 

Категорія: Видатні педагоги | Переглядів: 1900 | Додав: AlinaV | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Червень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Copyright MyCorp © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz